Юридичний відділ Української Православної Церкви оприлюднив заяву щодо незаконних рішень органів місцевого самоврядування про припинення права постійного користування земельними ділянками.

На даний час набули масового характеру випадки прийняття незаконних рішень органами місцевого самоврядування про припинення права релігійних громад Української Православної Церкви на постійне користування земельними ділянками.

Релігійні організації позбавляються законного права постійного користування земельними ділянками, на яких розташовані культові будівлі та споруди Української Православної Церкви.

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина1 статті 92 Земельного кодексу України).

Релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, постійно користуються земельними ділянками, які перебувають у державній або комунальній власності, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Постійний землекористувач – релігійна організація, може безстроково володіти земельною ділянкою (впливати на неї відповідно до свого інтересу), а також користуватися нею (отримувати її корисні властивості для задоволення власних потреб), в тому числі шляхом зведення на ній культових споруд, їх обслуговування та використання за цільовим призначенням.

Право постійного користування землею посвідчується державним актом, який видається і реєструється в установленому законом порядку (за змістом частини 1 статті 23 Земельного кодексу України). З моменту отримання релігійними організаціями державних Актів на право постійного користування землями, виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельних ділянок організаціями. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку з релігійними організаціями, стають частиною їх майна.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється у випадках, передбачених законодавством України  лише у судовому порядку. 

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Законом, також передбачено примусове припинення права користування земельною ділянкою. Згідно з статтею 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов’язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов’язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Порядок припинення права користування земельними ділянками передбачений главою 22 Земельного Кодексу України.  Згідно з статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк. У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Отже, відповідно до змісту норм Земельного кодексу України право приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою виникає у органів державної влади та місцевого самоврядування  тільки у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою.

У всіх інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливо лише за рішення суду, яке набрало законної чинності.

Органи місцевого самоврядування наділені лише правами які надані законом  позивачу, в тому числі звертатися до суду з позовом, в судовому порядку підтримувати позовні вимоги, надавати докази в обґрунтування заявлених позовних вимог про припинення права релігійної організації на постійне користування земельною ділянкою та здійснювати інші дії у межах своєї компетенції в установленому законом порядку та строки.

Приймаючи рішення  про припинення права релігійної організації на постійне користування земельною ділянкою самовільно без згоди релігійної організації органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування перевищують свої повноваження та грубо порушують права землекористувача на право постійного користування земельною ділянкою.

Стосовно зведених на земельній ділянці культових будівель та споруд, додатково звертаємо особливу  увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, відповідно до якої, суб’єкт права постійного користування земельною ділянкою набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об’єкти нерухомого майна. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Наголошуємо, що будь-які протиправні дії посадових осіб щодо релігійних громад є неприпустимими на шляху нашої держави до європейських принципів та євроінтеграції, більш того у час воєнного стану. Конституція України (стаття 19) зобов’язує: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юридичний відділ Української Православної Церкви закликає усі органи державної влади та їх посадових осіб, які задіяні у виконанні Закону, не створювати перешкоди в діяльності релігійним організаціям Української Православної Церкви, а діяти у суворій відповідності з вимогами Закону та інших актів чинного українського законодавства, не забуваючи при цьому про вимоги розумності, справедливості та терпимості.

ГАРЯЧА ЛІНІЯ ЮРИДИЧНОГО ВІДДІЛУ УПЦ

097 537 55 96

Фото на головній agro.vobu.ua

Увечері 14 вересня 2026 року, напередодні дня пам’яті преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських та Собору святих, у землі Вінницькій просіявших, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Всенічне бдіння у нижньому Антоніє-Феодосіївському храмі Свято-Троїцького Браїлівського жіночого монастиря.

За богослужінням архіпастирю співслужили секретар єпархії архімандрит Єнох (Торак), секретар Єпархіальної Ради архімандрит Філарет (Олівінський), клірики Браїлівської обителі та гості у священному сані.

За богослужінням також молилися настоятелька монастиря ігуменя Антонія (Стеценко), сестри обителі, парафіяни та паломники.

Нагадаємо, завтра 15 вересня о 9:00 митрополит Варсонофій звершить Божественну літургію у Свято-Троїцькому Браїлівському жіночому монастирі у співслужінні духовенства Вінницької єпархії та гостей у священному сані.

Запрошуємо всіх до спільної молитви!

14 вересня Православна Церква молитовно вшановує Собор Вінницьких святих — угодників Божих, життя, служіння або мученицький і сповідницький подвиг яких пов’язані з Вінниччиною.

Це свято особливим чином об’єднує різні сторінки багатовікової церковної історії Поділля. Серед Вінницьких святих — преподобні Києво-Печерські, святителі, архіпастирі, сповідники та новомученики ХХ століття. Вони жили у різні епохи, несли різне служіння, але кожен із них залишив духовний слід на Подільській землі.

ВІД ПЕЧЕР ПОДНІСТРОВ’Я ДО ДРЕВНІХ ПРАВОСЛАВНИХ ОБИТЕЛЕЙ

Християнська історія Вінниччини сягає глибини століть. Одним із найдавніших духовних осередків краю є Лядівський скельний монастир над Дністром. Церковне передання пов’язує його початок із преподобним Антонієм Печерським — засновником чернечої традиції Києво-Печерської лаври.

За переданням, близько 1013 року, повертаючись зі Святої Гори Афон до Києва, преподобний Антоній зупинився на Поділлі, на високому березі Дністра. Тут він подвизався у печері та поклав початок чернечому життю. До наших днів Лядівська обитель зберігає пам’ять про преподобного, а його ім’я стало одним із перших духовних містків, що поєднали Подільську землю зі святогірською та києво-печерською традиціями.

Інший преподобний, пов’язаний з історією краю, — князь Феодор Острозький, який після багаторічного державного і військового служіння прийняв чернецтво у Києво-Печерському монастирі. У XV столітті під його владою перебували, зокрема, Вінниця, Брацлав і Хмільник. Князь був відомий як захисник Православної віри та благодійник православних храмів і монастирів.

СВЯТИТЕЛІ, НАРОДЖЕНІ ТА СЛУЖИВШІ НА ПОДІЛЛІ

Особливе місце серед Вінницьких святих належить святителю Феодосію Чернігівському. Він народився у XVII столітті в Уланові на Вінниччині у родині священника. Згодом святитель став одним із визначних православних архіпастирів свого часу, а його ім’я назавжди увійшло в історію Українського Православ’я.

З Вінницею безпосередньо пов’язане й ім’я святителя Петра Могили, митрополита Київського. У 1632 році при Вознесенському чоловічому монастирі у Вінниці за його сприяння було засновано православний братський колегіум. Він став одним із важливих осередків богословської освіти та книжності тогочасного Поділля. Історичні документи також засвідчують особисте перебування святителя Петра у Вінниці.

У селі Махнівка, що на Вінниччині, народився преподобний Феофіл Київський, Христа ради юродивий. Відмовившись від земної слави та людської пошани, він обрав особливий шлях духовного подвигу — юродство заради Христа. Його життя було сповнене молитви, смирення, милосердя і служіння людям.

Важливою постаттю церковної історії Вінниці початку ХХ століття став святитель Амвросій (Полянський). У 1918 році він був хіротонісаний на єпископа Вінницького, вікарія Подільської єпархії, та став першим православним архієреєм, який постійно проживав у Вінниці. Його служіння припало на надзвичайно складні роки революційних потрясінь і початку гонінь на Церкву. Святитель залишився вірним Православ’ю, за що зазнав переслідувань, арештів і заслання.

ВІННИЧЧИНА — ЗЕМЛЯ НОВОМУЧЕНИКІВ

Особливо трагічною сторінкою історії Православ’я на Поділлі стали гоніння ХХ століття. Закривалися і руйнувалися храми та монастирі, духовенство і миряни зазнавали арештів, заслань та розстрілів. Саме в цей період Вінницька земля явила Церкві цілий сонм мучеників і сповідників.

Серед них — священномученик Олександр (Петровський), який у 1933 році став першим правлячим архієреєм новоутвореної Вінницької єпархії. В умовах масового закриття храмів він продовжував архіпастирське служіння, зокрема звершував богослужіння у надзвичайно складних умовах. Згодом святитель був переведений до Харкова, де зазнав переслідувань і мученицьки завершив земний шлях.

У 1937 році Вінницьку кафедру очолив священномученик Інокентій (Тихонов). Його служіння на Поділлі було коротким, але завершилося мученицьким подвигом. Архіпастир був заарештований органами НКВС і 29 листопада 1937 року розстріляний у Вінниці.

До Собору входить також священномученик Порфирій (Гулевич), життя якого було тісно пов’язане з Поділлям. Він також став жертвою безбожницьких гонінь і був розстріляний у 1937 році.

Поруч з архіпастирями Церква вшановує священнослужителів і ченців, які не зреклися Христа навіть перед загрозою смерті. Їхній подвиг нагадує, що святість — це не лише надбання далекої давнини. Вона виявлялася і зовсім недавно — у житті людей, які ходили знайомими нам вулицями, служили у подільських храмах, проповідували нашим предкам і віддали життя за вірність Богові та Його Церкві.

П’ЯТНАДЦЯТЬ НЕБЕСНИХ ПОКРОВИТЕЛІВ ВІННИЧЧИНИ

До Собору Вінницьких святих увійшли 15 угодників Божих:

святитель Петро Могила, митрополит Київський;

святитель Амвросій (Полянський), єпископ Кам’янець-Подільський, сповідник;

святитель Феодосій Чернігівський;

преподобний Антоній Печерський;

преподобний Феодор Острозький, князь Печерський;

преподобний Феофіл Київський, Христа ради юродивий;

священномученик Олександр (Петровський), архієпископ Харківський;

священномученик Інокентій (Тихонов), архієпископ Вінницький;

священномученик Порфирій (Гулевич), єпископ Сімферопольський;

священномученик Іоанн Мельниченко;

священномученик Олексій Воробйов;

преподобномученик Іоанн (Лаба);

преподобномученик Василь (Мазуренко);

преподобномученик Євтихій (Качур);

преподобномученик Геннадій (Ребеза).

ВСТАНОВЛЕННЯ СВЯТКУВАННЯ

Спільне церковне вшанування святих, пов’язаних із Вінницькою землею, було встановлене у 2015 році.

Після проведення історичної роботи та збирання матеріалів про життя подвижників було порушено питання про встановлення окремого дня їх соборної пам’яті. 1 квітня 2015 року Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив встановити святкування Собору Вінницьких святих 1 вересня за старим стилем — 14 вересня за новим.

Для нового свята було складено окрему богослужбову службу Собору Вінницьких святих. Її автором став протоієрей Олег Кожушний. Також була написана соборна ікона Вінницьких святих.

Перше урочисте богослужіння з нагоди нововстановленого свята відбулося 14 вересня 2015 року.

ІКОНА СОБОРУ ВІННИЦЬКИХ СВЯТИХ

Іконографія Собору має глибокий символічний зміст. Святі постають разом як єдина духовна родина Подільського краю. Над ними — образ Спасителя, а композиція поєднує постаті угодників Божих із церковною історією Вінниччини.

Особливе місце в іконографії займають також шановані образи Пресвятої Богородиці, пов’язані з нашим краєм: Браїлівська-Ченстоховська, Браїлівська-Почаївська, Вінницька (Вінницько-Рожецька), Зиновінська, Писарівська та Барська ікони Божої Матері.

Таким чином, соборний образ є своєрідною іконою духовної історії Вінниччини — історії, в якій нерозривно поєднані монашество, архіпастирське служіння, богословська освіта, шанування Божої Матері та мученицька кров за віру Христову.

СОБОР СВЯТИХ — ЖИВА ІСТОРІЯ ВІННИЧЧИНИ

Собор Вінницьких святих — це не лише церковна пам’ять про визначних подвижників минулого. Це свідчення того, що святість не має часових чи географічних меж.

Від преподобного Антонія, який, за церковним переданням, молився у скелях над Дністром понад тисячу років тому, до новомучеників ХХ століття простягається безперервна духовна нитка. Змінювалися держави та кордони, поставали і зникали міста, храми переживали часи розквіту і руйнування, однак молитва не припинялася.

Для сучасного православного християнина особливо важливо усвідомлювати: святі, яких ми прославляємо, — не далекі від нас постаті. Це небесні покровителі нашої землі. Їхніми стопами освячена Вінниччина, їхня молитва лунала у наших храмах і монастирях, їхня кров була пролита тут за Христа.

Тому вшанування Собору Вінницьких святих є водночас молитвою, пам’яттю та закликом. Молитвою — до наших небесних заступників. Пам’яттю — про багатовікову православну історію Подільської землі. І закликом — залишатися вірними Христу за будь-яких обставин життя.

У день соборної пам’яті Церква звертається до угодників Божих, які просіяли на Вінницькій землі, просячи їхнього молитовного заступництва за наш край, його духовенство і вірян, за українських воїнів, за мир і за весь український народ.

Всі святі землі Вінницької, моліть Бога за нас!

13 вересня 2026 року, у Неділю 15-ту після П’ятидесятниці, Високопреосвященніший Варсонофій, митрополит Вінницький і Барський, звершив ранню Божественну літургію у соборі Різдва Пресвятої Богородиці м. Вінниці.

За богослужінням архіпастирю співслужили настоятель собору протоієрей Максим Мельничук та клірики храму.

Під час Літургії були піднесені молитви про мир в Україні, збереження життя воїнів та весь боголюбивий український народ.

Після завершення богослужіння митрополит Варсонофій звернувся до вірян зі словом проповіді та побажав усім Божої допомоги.