Чому в Церкві існує ієрархія і чи можливо бути церковною людиною без неї? 

Хочемо ми цього чи ні, а Христова Церква сформувалась в рамках східної цивілізації. Ієрархічність, як форма устрою, є традиційною і природньою для східної культури, водночас вона є найбільш відповідною до місії, яку Церква несе у світі.

Нам відомо, що Спаситель розпочав свою проповідь із заклику: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 4:17)! Отже, згідно слів Господа Царство Небесне наблизилось: воно не десь у вічності, воно не десь після смерті – воно тут і зараз. Разом з тим, досконала і всеохоплююча реальність Небесного Царства не може у повноті розкритись в обмеженій дійсності цього світу, тому воно потребує певного середовища, в якому людина матиме змогу прилучитись до живої та благодатної реальності Царства.

Таким середовищем є Церква і її головна місія в світі полягає саме в тому, аби долучити людину за її земного життя до реальності Небесного Царства, ввести її в реальність життя Бога, не виводячи за межи тіла, часу та матеріального світу. Інструментами, які для цього використовує Церква є таїнства – священнодійства в яких окрім видимого обряду присутня невидима і безпосередня дія Божа, спрямована на людину. Звершення таїнств є можливим завдяки дару священства, даного Богом Церкві, якій Церква, у свою чергу, делегує обраним нею людям з числа вірних. 

Зрозуміло, що влада священнодійства, як найбільша з можливих для людини, дає, окрім містичної, ще й адміністративну владу. Проповідуючи Слово Боже апостоли утворили чимало християнських громад на території Малої Азії, Близького Сходу та Африки. І кожен раз, залишаючи створену громаду і вирушаючи з благовісттям Христовим далі, вони поставляли для створених ними церков єпископів (слово «єписокоп», власне, і означає «наглядач»), які поєднували у собі функції предстоятеля євхаристійного зібрання та голови громади, наділеного суто адміністративною владою. 

Безумовно, той, хто отримав від Церкви священицьку посвяту, будь він єпископ, священик, або диякон, не має жодних підстав вважати благодать священства власним надбанням – цей дар належить Церкві і вона має владу як делегувати право священнодійства так і позбавити його. Разом з тим, ані Святе Письмо, ані церковне Передання не дають жодних підстав вважати, що дар священства може належати не тільки окремій особі, але й громаді, зібранню, церковній спільноті. Саме тому, як би не змінювалося життя, які б моделі суспільних відносин не були актуальні в сучасному світі, Церква завжди залишиться ієрархічною структурою, адже цей принцип цілком виправдовує себе в реальності церковного буття і жодних причин для відмови від ієрархічного устрою Церква не бачить ні за яких умов.

Звідси, можна стверджувати, що жодна спільнота, організована за принципами відмови від ієрархічності, не може мати відношення до Православної Церкви. Отже ні про яку церковність на межами ієрархічної церквоної спільноти, не може бути мови!

Протоієрей Володимир Пучков

Підписуйтесь на наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!