Чому а

Апостол від 70-ти Яків, брат Господній по плоті, єпископ Єрусалимський.

Апостол Павло в посланні до Галатів пише, що разом з апостолом Петром шанувалися стовпами Церкви і апостоли Яков та Іоанн. Святий Яків був сином Іосифа Обручника від його першої дружини і тому в Євангелії називається братом Господнім. Згідно з переказами, Господь Ісус Христос з’явився йому після Свого воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської церкви. Таким чином, на частку апостола Якова випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як інші апостоли, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі, що має таке важливе значення для християнського світу. Як глава Єрусалимської церкви, він головував на Апостольському соборі в Єрусалимі в 51 році. Голос його тут фактично був вирішальним, і пропозиція, зроблена ним, стала резолюцією Апостольського собору (Діяння, 15). Ця обставина має важливе значення, зважаючи на домагання католиків підняти апостола Петра на ступінь глави Церкви для того, щоб потім затвердити це верховенство за Римським папою.

Значення апостола Якова ще більше зміцнювало його подвижницьке життя. Він був незайманий, не пив ні вина, ні інших спиртних напоїв, утримувався від м’яса, носив тільки льняний одяг. Мав він звичай усамітнюватися для молитви в храмі і там колінопреклонно молився про свій народ. І робив це так часто, що шкіра на колінах його загрубіла.

Служіння апостола Якова було важке: серед безлічі самих затятих ворогів християнства. Але він діяв з таким розумом і справедливістю, що його поважали не тільки християни, але й іудеї, і називали опорою народу та праведником.

Перебуваючи на посаді Єрусалимського єпископа близько 30 років, він поширив і затвердив святу віру в Єрусалимі та у всій Палестині. Коли апостол Павло в останній своїй подорожі відвідав апостола Якова, то в той час зібралися до нього пресвітери, і про успіхи християнської проповіді серед євреїв передали йому такими словами: «Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревнителі Закону» (Діяння 21:20). Багато хто з євреїв зверталися до Церкви із однієї лише довіри до слова праведника.

Бачачи такий вплив апостола, іудейські начальники стали побоюватися, як би весь народ не звернувся до Христа, і вирішили скористатися проміжком часу між від’їздом прокурора Феста і прибуттям на його місце Альбіна (62 р. по Р. X.) для того, щоб або схилити Якова до зречення від Христа, або убити його.

Первосвящеником у цей час був безбожний саддукей Анан. При великому скупченні народу апостола вивели на портик храму, і після декількох улесливих слів зневажливо запитали: «Скажи нам про розп’ятого?» – «Ви питаєте мене про Ісуса? – Голосно сказав праведник. – Він сидить на Небесах правиці Всевишньої сили і знову прийде на хмарах небесних». У натовпі було багато християн, які радісно вигукнули: «Осанна Синові Давидовому!» Первосвященики і книжники закричали: «О, і сам праведник в омані!« і скинули його на землю. Яків зміг ще піднятися на коліна і сказав: «Господи, прости їх! Вони не відають, що творять». «Поб’ємо його камінням», – закричали його вороги. Один священик з племені Рехавового (вони не пили вина, жили в наметах, не сіяли ні пшениці, ні винограду) почав умовляти їх: «Що ви робите? Бачите, Праведний за вас молиться». Але в цю хвилину один нелюд, по ремеслу сукнороба, ударив своїм праником апостола по голові і забив його. Разом з ним було вбито багато християн.

Юдейський історик Іосиф Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму, говорить, що Господь, покарав євреїв, між іншим, за вбивство праведного Якова.

Апостол Яків незадовго до своєї смерті написав соборне послання. Головна мета послання – втішити та зміцнити навернених до віри юдей у стражданнях, які чекали їх, і застерегти їх від омани, нібито одна віра може врятувати людину. Святий Апостол пояснює, що віра, яка не супроводжується добрими справами, – мертва і не приводить до спасіння.

Церковний переказ приписує апостолу Якову складання найдавнішого чину Божественної літургії.