18 травня – день пам’яті святої великомучениці Ірини (+відео)

Вітаємо всіх Ірин з Днем Ангела!

***

Свята великомучениця Ірина жила в I столітті, до Хрещення носила ім’я Пенелопа. Вона була дочкою язичника Ликинія, правителя області Македонії.

Ликиній побудував для дочки окремий розкішний палац, де вона жила зі своєю вихователькою Карією, оточена однолітками і слугами. Щодня до Пенелопи приходив наставник по імені Апеліан, який навчав її наук. Апеліан був християнином; під час навчання він говорив дівчині про Христа Спасителя і навчив християнському вченню і християнським чеснотам. Коли Пенелопа підросла, батьки почали думати про її заміжжя. У цей період життя Господь напоумив її чудесним чином: до неї у вікно прилітали одна за одною три пташки – голуб з олійної гілкою, орел з вінком і ворон зі змією. Вчитель Пенелопи Апеліан пояснив їй значення цього знамення: голуб, означав чесноти дівиці – смиренність, лагідність і цнотливість, приніс масличну гілку – благодать Божу, одержувану в Хрещенні; орел – знамення висоти духу, яка досягається через думку про Бога, – приніс вінок за перемогу над невидимим ворогом як нагороду від Господа; ворон ж приніс змію, на знак того, що диявол накинеться на неї і буде доставляти печалі, скорботи і гоніння. В кінці бесіди Апеліан сказав, що Господь бажає обручити її Собі і що Пенелопа зазнає багато страждань за свого Небесного Нареченого. Після цього Пенелопа відмовилася від заміжжя, прийняла Хрещення від руки апостола Тимофія, учня святого апостола Павла, і була наречена Іриною. Вона стала переконувати і своїх батьків прийняти християнську віру. Мати раділа поводження дочки до Христа; батько спочатку не перешкоджав дочці, але потім став вимагати від неї поклоніння язичницьким божествам. Коли ж свята Ірина твердо і рішуче відмовилася, розгніваний Ликиній звелів зв’язати свою дочку і кинути під копита лютих коней. Але коні залишилися нерухомими, лише один з них відірвався від припоні, кинувся на Ликинія, вхопив зубами його за праву руку, вирвав її з плеча, а самого Ликиния збив і почав топтати. Тоді святу діву розв’язали, і по її молитві Ликиній в присутності очевидців встав неушкоджений, зі здоровою рукою. Бачачи таке диво, Ликиній з дружиною і безліччю народу, числом близько 3 000 чоловік, увірував у Христа і відрікся від язичницьких богів.

Залишивши управління областю, Ликиній оселився в палаці своєї дочки, маючи намір присвятити себе служінню Господу Ісусу Христу. Свята ж Ірина почала проповідувати вчення Христа серед язичників і наставляла їх на шлях спасіння. Вона жила в будинку свого вчителя Апелиана. Довідавшись про це, послав Седекій, новий правитель області, закликав Апеліана і запитав про спосіб життя Ірини. Апелиан відповів, що Ірина, як і інші християни, живе в суворій стриманості, в безперервній молитві і читанні божественних книг. Седекій закликав до себе святу і почав переконувати її припинити проповідь про Христа і принести жертву богам. Свята Ірина бестрепетно сповідала свою віру перед правителем, не устрашившись його погроз і готуючись гідно зазнати страждання за Христа. За наказом Седекія вона була кинута в рів, наповнений зміями і гадами. Десять днів пробула в рові свята і залишилася неушкодженою, бо Ангел Господній зберіг її і приносив їй їжу. Седекій приписав це диво чаклунству і віддав святу страшним тортурам: наказав перепиляти її залізної пилкою. Але пили ламалися одна за одною і не завдавали шкоди тілу святої діви. Нарешті четверта пила зачервонила тіло мучениці кров’ю. Седекій зі сміхом сказав мучениці: «Де ж Бог твій? Якщо у Нього є сила, нехай Він тобі допоможе». Раптово піднявся вихор, блиснула сліпуча блискавка, вразила багатьох мучителів, пролунав грім і полився сильний дощ. Бачачи таке знамення з неба, багато хто увірував у Христа Спасителя. Седекій не вразумився явним проявом сили Божої і віддав святу новим тортурам, але Господь зберіг її неушкодженою. Нарешті народ обурився, дивлячись на страждання невинної діви, повстав проти Седекія і вигнав його.

Змінили Седекія правителі які також піддавали святу Ірину різним жорстоким тортурам, під час яких силою Божою вона продовжувала залишатися неушкодженою, а народ під впливом її проповіді та здійснення чудес все в більшому числі звертався до Христа, залишаючи поклоніння ідолам.

 Після цього свята Ірина відвідала і інші міста – Костянтину, Месемврію – з проповіддю про Христа, творячи дива, зцілюючи хворих і зазнаючи страждання за Христа.  У місті Ефесі Господь відкрив їй, що наблизився час її кончини.  Тоді свята Ірина в супроводі свого вчителя старця Апеліана і інших християн пішла за місто до гірської печери і, осінивши себе хресним знаменням, увійшла в неї, вказавши своїм супутникам закрити вхід до печери великим каменем, що і було виконано.  Коли на четвертий день після цього християни відвідали печеру, то тіла святої в ній не знайшли.  Так померла свята великомучениця Ірина.

Тропар:
«А́гница Твоя́, Иису́се, Ири́на, / зове́т ве́лиим гла́сом: / Тебе́, Женише́ мой, люблю́, / и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую, / и сраспина́юся, и спогреба́юся Креще́нию Твоему́, / и стражду́ Тебе́ ра́ди, / я́ко да ца́рствую в Тебе́, и умира́ю за Тя, / да и живу́ с Тобо́ю, / но я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́. / Тоя́ моли́твами, / я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.»