День Святої Трійці: священна історія та традиції

Про особливості святкування П’ятидесятниці: перші колінопреклонні молитви за 50 днів після Пасхи, прикрашання зеленню храмів та поминання спочилих у Троїцьку батьківську суботу.

Апостольське свято або День народження Церкви

Свято П’ятидесятниці або День Святої Трійці, яке ще називають Днем народження Церкви, був встановлений самими апостолами.

У цей день Святий Дух зійшов на учнів Христових і сповнив їх усіма благодатними духовними дарами – вони преобразилися, а Дух Святий став їхнім постійним натхненником і керівником. З цієї пори апостоли мужньо і безбоязно, з великою сміливістю почали проповідь про Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих, а Церква Христова почала зростати та множитися спочатку серед іудеїв у Палестині, а потім і серед язичників у всьому світі – “аж до краю землі” (Діян. 1:8).

Учні Христові щорічно святкували день П’ятидесятниці та заповідали згадувати його всім християнам (1 Кор. 16,8; Діян. 20,16). Вже у Постановах Апостольських (кн. 5, гл. 20) є пряма заповідь святкувати Св. П’ятидесятницю: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня), донині нехай буде великим святом. Бо в третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа».

Особливу урочистість П’ятидесятниці від перших часів християнства надавав звичай Древньої Церкви здійснювати в цей день хрещення оглашенних – тих, хто готуються стати її членами (звідси – спів на Літургії: «Елицы во Христа крестистеся…»). У IV столітті св. Василієм Великим були складені колінопреклонні молитви, що читаються на вечірні досі. У VIII столітті св. Іоанн Дамаскін та св. Косма Маіумській склали на честь свята багато піснеспівів, які та тепер співає Церква.

Вечірня в день П’ятидесятниці звершується відразу після Літургії для того, щоб народ у бдінні та побожному стані, не розходячись по домівках, був присутній за читанням на вечерні зазначених піднесених молитов св. Василя Великого (вперше здійснюваному з колінопреклонінням після дня Пасхи).

Традиція, яка об’єднує Завіти

З давніх часів зберігається звичай на свято П’ятидесятниці прикрашати храми і житла зеленню (гілками дерев), рослинами та квітами. Цього звичаю дотримуються ще з часів старозавітної Церкви на свято П’ятидесятниці (Лев. 23,10-17; Числ. 28,26). Очевидно, так була прибрана і Сіонська горниця, де Дух Святий у день П’ятидесятниці зійшов на апостолів. З того часу за звичаєм апостолів і християни прикрашають храми та будинки зеленими гілками і квітами. Ці прикраси нагадують також ту священну діброву, де патріарх Авраам удостоївся прийняти Триєдиного Бога під виглядом трьох мандрівників (Бут. 18:1).

Разом з тим, дерева та квіти природи, що вічно оновлюється, вказують на таємниче оновлення душ віруючих силою Святого Духа та послуговують нагадуванням і закликом до духовного оновлення й до життя у Христі, Господа і Спасителя нашого.

Поминання покійних – Троїцька батьківська субота

З часів Старого завіту субота (шабат) вважалася днем святкового спокою.

З настанням Нового Завіту субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному. Спаситель у своїй проповіді вчив: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11: 28), а апостол Павел писав у посланні до євреїв: «Тому для народу Божого ще лишається суботство. Бо хто ввйшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу.

Батьківська субота перед днем Пресвятої Трійці, називається вселенською. Звичай здійснювати поминання у цей день також сягає апостольських часів. Саме в цю суботу підноситься молитва за всіх людей, від віку спочилих у надії воскресіння та життя вічного, бо в день П’ятидесятниці зішестям Животворящого Пресвятого Духа у всій силі було явлене Царство Христове. Тому Церква напередодні цього свята молиться за всіх покійних своїх чад, щоб вони були зібрані в Небесному Царстві та сподобилися вічного благодатного життя.