Чергова замовна брехлива стаття у «33-ому»

16 лютого на сайті газети «33 канал» було опубліковано матеріал Тетяни Квасюк під назвою «Терор матушці влаштували священики УПЦ (МП) та віряни». Нам добре відоме упереджене ставлення цього видання до Української Православної Церкви і, скоріш за все, на чергову порцію наклепу та образ на адресу Вінницької єпархії УПЦ навряд чи хто звернув би зайву увагу, якби не людина, яка розповсюджує очевидну брехню і ницість, з якою це робиться.

Напочатку зауважимо: храм ікони Богородиці «Скоропослушниця» є досить маленьким і його парафія невелика – здебільшого декілька родин, які відвідують цей храм протягом тривалого часу. За двадцятирічне служіння у храмі покійного отця Іллі в парафії сформувались досить тісні взаємини, громада стала своєрідною духовною родиною в якій все, що стосувалось храмового життя, робилося разом. Разом розбудовували життя парафії, разом опікувались храмом, разом підтримували родину священика. 

Тим сильніше парафіян храму здивували дії матушки Ірини, яка з власної волі зачинила храм та несподівано для всіх виказала бажання перевести парафію в ПЦУ. Дивне рішення супроводжувалось не менш дивною поведінкою: матушка заблокувала номери телефонів парафіян, з якими упродовж багатьох років тісно спілкувалась та таємно від усіх змінила замки в храмі. Напочатку розмови із журналісткою вона слушно зауважила, що хотіла «мирно і тихо все зробити», тут важко не погодитись: все дійсно робилось максимально тихо, аби ненароком не взнали парафіяни, від імені яких громаду вирішили перевести в іншу юрисдикцію.  Матушка, щоправда, розповідає зовсім іншу історію, мовляв  «прихожани зібрались, провели законно збори, проголосували одноголосно за перехід до ПЦУ». Однак, саме постійні парафіяни ні про які збори поінформовані не були, до того ж, досі ніде і нікому не були показані протоколи цих зборів. Хоча добре відомо, що у суперечках щодо приналежності храмів сторона ПЦУ завжди охоче посилається на протоколи зборів, демонструючи їх за кожної нагоди. Постає цілком логічне запитання, хто ж насправді ухвалював рішення про перехід парафії до ПЦУ? Матушка Ірина та отець Костянтин Іванченко, який майже за рік перебування у цій структурі настільки добре засвоїв «правила гри», що і вдові покійного отця Іллі допоміг зрозуміти нехитрий принцип «дій суворо за законом, тобто дій тишком-нишком»?   

А ось громада храму майже у повному складі вчинила геть по-іншому: постійні парафіяни провели збори. Не удавані, справжні. Звісно, не в самому храмі, адже потрапити до нього не може ніхто окрім матушки Ірини. Люди змушені були збиратися в храмі свт. Луки Кримського, але вони одноголосно заявили про вірність Українській Православній Церкві. Про ці збори є публікація на офіційному сайті Вінницької єпархії, є фото, є протоколи. А ось де і як було проведено збори прихильників матушки Ірини – невідомо, хоча, зробити два-три фото заходу та сфотографувати, також, підписані протоколи – діло п’яти хвилин та трьох натискань на кнопку смартфону. Тепер, звісно, матушці лишається хіба що заявляти, що людей, імена яких записані в протоколі зборів вона ніколи не бачила на службах, але цікаво, чи змогла б вона повторити те саме, дивлячись в очі цих людей. Втім, цього не станеться, недарма ж матушка заблокувала усіх парафіян в записнику свого телефону.

Не зайвим буде приділити увагу і сказаному матушкою Іриною про те, як після смерті чоловіка поставилися до неї священики і віруючі. Згідно її слів, вона зазнала «незаконного терору», «морального тиску», образ та звинувачень в азартних іграх. Крім того, їй, начебто, казали, що вона «не має ніякого відношення до храму» та пропонували шукати роботу в інтернеті. Сказати, звісно, можна що завгодно, однак, подивимось на факти. Увесь клопіт по організації похорону, відспівування, поминального обіду взяли на себе митрополит Варсонофій, благочинний I Вінницького міського округу протоієрей Богдан Маліновський, та настоятель Хрестовоздвиженського храму протоієрей Миколай Давидовський. Суттєву матеріальну допомогу надав родині покійного особисто митрополит Варсонофій. Багато для допомоги і підтримки вдови та дітей отця Іллі зробив протоієрей Володимир Тютенко, на адресу якого з вуст матушки Ірини пролунало ледь не найбільше наклепу, образ і звинувачень. Однак, саме отець Володимир готовий був взяти на себе піклування про забезпечення осиротілої родини і, майже відразу після смерті отця Іллі, очолювана ним громада храму святителя Луки Кримського надала матушці значну допомогу. Також матеріальну допомогу вдові надало єпархіальне управління, окремі кошти зібрали священики єпархії. Одночасно у соціальних мережах було розповсюджено інформацію з номером банківської картки матушки Ірини, на якій, у підсумку, зібралась така сума, що сама матушка була приємно здивована. До того ж, вдові дійсно готові були допомогти з роботою. тільки «не в інтернеті». Після всього цього матушка Ірина не посоромилась оббрехати та облити брудом єпархію, священиків та окремо і особисто отця Володимира. Чи не занадто, аби виправдовуватись тим, що «перед нами вдова із чотирма дівчатками-сиротами»?

Між тим, дійсно, з дня смерті отця Іллі не минуло ще сорока днів. За церковною традицією до цього часу в храм де служив померлий не призначається настоятель. Але жоден храм не зачиняється після смерті настоятеля на півтора місяці. Зазвичай керуючий єпархією призначає священика для тимчасового служіння. Саме так вчинив митрополит Варсонофій, тимчасово призначивши протоієрея Андрія Балана, секретаря єпархіального управління. Звісно, ні про яке відсторонення від життя храму матушки Ірини не йшлося. Більш того, в перші дні владика навіть радився з нею стосовно майбутнього призначення. А далі, слідкуйте уважно: секретар єпархії «оголосив себе начебто священником цього храму, ще сорока днів не пройшло» і «представники громади пішли до єпархії ПЦУ, нам призначили настоятелем отця Костянтина». Нічого не дивує? Чи вже у ПЦУ настільки новий календар, що один день рахується за п’ять?

Знову повторимо: нас давно не дивує вороже ставлення до УПЦ певних ЗМІ. Що насправді варто подиву, так це те, скільки цинізму може виявитись в звичайній, начебто віруючій людині. Так, трагічні обставини можуть впливати і на поведінку, і на мислення. Але, зазвичай, саме у таких обставинах людина відкривається такою, яка вона є, справжньою. На жаль, іноді це буває вкрай непривабливе видовище. Втім, більшого нарікання заслуговують ті, хто маючи трибуну і аудиторію, навмисне вишукують найбільш непривабливе та нице, аби сформувати у своїх читачів відповідне світосприйняття.

Наостанок хочеться порадити редакції «33 каналу» підходити до своєї, хай і не надто гарної, справи більш ретельно та старанно. Іноді ваші журналісти припускаються помилок, які виглядають безглуздо і абсурдно. Зокрема:  протоієрей Володимир Тютенко не є благочинним Вінницького району з 2012 року. Також він є україномовним священиком, який спілкується і проповідує українською мовою (відеозаписи його проповідей є у відкритому доступі). Приписувати йому образливі висловлювання про українську мову абсурдно. Будівля на території храму святителя Луки Кримського – не «хороми настоятеля», а недільна школа. Надпис з назвою зроблений великими контрастними літерами і легко читається навіть здалека.

Не поважаєте свободу віросповідання, поважайте хоча б власних читачів!