19 грудня — день памʼяті святителя Миколая Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських

З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любовʼю нашого українського народу. Чудотворця знають і шанують як на Сході, так і на Заході, усі християни і навіть іновірці. 

Усе життя святителя Христового Миколая — це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Православна Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником для знедолених. Він швидко зʼявляється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступництва від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було пронизаним любовʼю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, тому що його чудеса звершаються повсякчас. 

Доказів про життя святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Іоанна з Константинополя (V ст.). 

Згідно з різними переказами святитель Миколай народився 270–286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія), на той час це був еллінистичний регіон. 

За переказами його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, котрі охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя на служіння Богу. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священника. 

Оскільки святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше за все, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишився великий спадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: святий Амвросій та Василий Великий. 

Роки ранньої душпастирської діяльності святителя Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284–305) та Максиміана (правління 286–305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імператорів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305–306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305–311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії. 

По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307–324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадами віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час святий Миколай був висвяченим та поставленим на єпископа Мирського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність святителя Миколая була запорукою його позиції та впливу. 

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирах. Згадані вище святитель Андрій Критський та монах Іоанн зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «Символу віри» його ім’я не значиться, проте список збережено не повністю.

Помер святитель приблизно у 345 році. День його смерті відзначають як день святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня за старим стилем та 19 грудня за новим стилем. 

Діяння святителя Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став для людей одним з найважливіших і найулюбленіших святих.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, мішечок золота — на придане для кожної із дочок. 

Є дві версії щодо ночей, коли святий Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок. Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що святитель заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: святий Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими мішечками. 

Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на день Миколая (19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василія Великого, день якого святкується 1 / 14 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших. 

Розповідають, що будучи ще немовлям Миколай був настільки набожним, що в дні посту (середу та п’ятницю) вкушав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі, він встав на ноги і сам стояв. 

У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон та книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
21 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 22 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Шанування святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527–565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143–1181) державним законом приписав святкувати день святителя Миколая 6 грудня (за старим стилем). З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття. 

На Заході папа Римський Миколай I (858–867) — перший папа з цим іменем — близько 860-го року збудував у Римі церкву св. Миколая. До Німеччини його культ привезла візантійська княжна Теофано, дружина цісаря Оттона ІІ (973–983). Латинська Церква також святкує св. Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії бл. 400 церков, присвячених Св. Миколаю. 

В Уставі Київського Митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам’яті святителя Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. 

У місті Мира (Мири Лікійські) (сьогодні — Демре), на подвір’ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам’ятник, де він зображений обступленим дітьми. 

Про святого Миколая складено дуже багато пісень. Зокрема в українському фольклорі відома пісня «Ой, хто, хто, Миколая любить». 

Свято святого Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей в Україні встановилася традиція писати святителю Миколаю листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки.

Підписуйтесь на офіційний канал Вінницької єпархії в Telegram — швидко, зручно та завжди під рукою у вашому телефоні!