Великі подвижники Лаври. Преподобний Антоній Печерський

22.07.2023

23 липня Свята Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Антонія Печерського. 

В одній з галерей Ближніх печер є тісна камера, в стіну якої вмонтований невеликий імпровізований престол. За переказами, у глибині цієї стіни спочивають останки першого ченця нашої землі, прославленого Православною Церквою – преподобного Антонія.

Напевно, юний Антипа – так звали преподобного до прийняття постригу – навіть і не мріяв про ту славу, яку він заслужив під кінець свого земного шляху. Уродженець Чернігівської землі, Антоній ріс побожною і лагідною людиною. Він регулярно ходив до храму, активно брав участь у житті парафії, ревно молився і дотримувався постів. Але чогось явно не вистачало палкому юнакові. Він жадав Христа, і його серце відчувало, що шлях до вершин святості передбачає більше зусиль, ніж ті, що йому доступні зараз.
Антипа прийняв рішення присвятити себе Богу повністю і стати на шлях чернецтва. Але була одна проблема. В ті часи на Русі обителей практично не існувало. Ті ж, що перебували в великих єпархіальних центрах, більше були схожі на притулки для багатих людей похилого віку, які доживали свій вік в чернечому чині, в ситості і теплі.

Юнак попрямував до Візантії, щоб тут познайомитися зі справжнім подвигом. Пройшовши південні слов’янські землі, він досяг Константинополя, але, мабуть, і там, в галасливих столичних монастирях, не знайшов того, чого шукав. Складно сказати, чим обернулися б його пошуки, якби в Царгороді йому не розповіли про Афон – справжню чернечу державу. Зрозумівши, що це – саме те, що він так завзято шукав, Антипа попрямував туди.

На півострові молода людина прожила кілька років. Місцева братія спочатку дуже пильно стежила за новачком-слов’янином, і постриг йому дали не відразу. Але, бачачи смиренність, гарячу віру юнака і його непідробну любов до Бога, братія переконалася в достовірності намірів прибульця. Його постригли і нарекли Антонієм – на честь Антонія Великого, засновника першого в історії християнства монастиря гуртожиткового типу.

Наш земляк так і залишився б на Святій горі, якби не один випадок. Через кілька років після прийняття чернецтва Антоній був запрошений до ігумена. Той повелів молодому ченцеві повертатися на Батьківщину. На подив ченця настоятель відповів:

– Пора тобі і інших наставляти на шлях Істини. Іди на Русь, і хай буде на тобі благословення Святої Афонської гори. Я знаю – від тебе з’явиться безліч ченців.

Збентежили Антонія ці слова, але суперечити ігумену не став, сприйнявши сказане як волю Божу. Через кілька місяців він досяг Дніпрових порогів і незабаром прийшов до Києва. Додому йти монах не захотів, а залишився в столиці. Не знайшовши там підходящого монастиря, подвижник вирішив оселитися в який-небудь покинутій хатині або печері – подалі від суєти великого міста. Місце для подвигу він знайшов в схилі одного з дніпровських пагорбів біля приміського села Берестова. Густі зарості, кручі і широка річка нагадували йому улюблений Афон.

Знайдений ним куточок був уже обжитий: за переказами, першим насельником кручі був пресвітер Іларіон. До приходу сюди Антонія він служив в храмі Берестова і ночами спускався до Дніпра, щоб побути тут на самоті і молитві. Двоє подвижників подружилися, і з часом Антоній постриг Іларіона в ченці. Йшов 1015 рік. На Русі після смерті князя Володимира почалася громадянська війна, і Антоній покинув охоплені вогнем київські приділи. Він повернувся на Афон, Іларіон ж залишився в своїй келії.

У 1018 році Ярослав став Київським князем, а в 1051 році, на піку своєї могутності, призначив ревного пресвітера Іларіона митрополитом. Звістка про обрання друга на столичну кафедру дійшла і до Антонія. Приблизно тоді ж Божий голос велів руському ченцю повернутися на батьківщину. Оселився він все в тій же печері, де трудився раніше зі своїм учнем.

Смиренний духом і лагідний в побуті молодий чернець не уявляв себе в кипучій місіонерської діяльності, гарячих суперечках з іновірцями, богословських дебатах. Тому смиренно поклавшись на волю Божу, трудився один. І його мовчазне подвижництво незабаром заявило про себе голосніше всякої майстерної проповіді. Він міг не їсти по кілька днів, постійно перебував у молитві, поєднуючи її з рукоділлям. Згодом місцеві жителі дізналися про пустельника, який поселився в їхніх місцях, і про нього стали поширюватися чутки. Люди приходили до нього з різними цілями: хто з цікавості, хто благословення випросити, а хто і за порадою. Деякі ж вирішувалися назавжди залишитися зі святим. Так росла чернеча громада.

Коли число братії досягло 12 осіб, і в печері стало тісно, монахи розширили її, виривши нові ходи і облаштувавши там храм, келії, трапезну. І все ж Антонія обтяжувала слава, тому через деякий час, поставивши над братією нового ігумена – Варлаама, – він пішов з обителі і, викопавши собі нову печеру, зачинився в ній. Але і там, біля місця його усамітнення, незабаром почали селитися ченці. Згодом над Дальньою печерою була вибудувана ченцями невелика дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері.
Коли число братії перевищило сто осіб і печери перестали вміщати всіх насельників, монахи звернулися до Київського князя Ізяслава з проханням передати їм у володіння пагорб, де розташовувалися печери. У старому підземному храмі було вже тісно, та й надземний дерев’яний не вміщав молільників. Тому на вершині Печерського пагорба разом з келіями та господарськими будівлями розпочали будівництво великої Успенської церкви.

За святе і смиренну життя Бог прославив Антонія даром прозорливості і чудотворення. Так, під час молитви одного разу він і його учень Феодосій були перенесені духом в Константинополь. Там ченцям з’явилася сама Пречиста Діва і подарувала золото на завершення будівництва Успенського храму. Також Пресвята передбачила швидку кончину Антонія.

Святий відійшов до Господа 7 травня 1073 року у віці майже 90 років.

Ця людина стала першим з відомих нам на Стародавній Русі, хто пішов працювати у густі лісові хащі, хто шукав в чернецтві не спосіб спокійно дожити до старості, а шлях до порятунку і служіння Богу. Він визначив весь подальший розвиток чернецтва на нашій землі, явив усім наступним поколінням приклад справжньої святості.

За матеріалами журналу “Фома в Україні”

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

Маріїне стояння. Архіпастир звершив утреню з читанням Великого канону прп. Андрія Критського

Увечері, 17 квітня 2024 року, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив утреню четверга 5-ї седмиці Великого посту з читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, в нижньому Антоніє-Феодосіївському храмі Браїлівського жіночого монастиря. Архіпастирю співслужили клірики обителі. За богослужіням молились: ігуменя Антонія, сестри та парафіяни Браїлівської обителі. Нагадаємо, завтра митрополит Варсонофій звершить Літургію Передосвячених Дарів в […]

17.04.2024

Стояння Марії Єгипетської. Як подолати «грішного життя порожнечу»?

На п’ятому тижні Великого посту у храмах звершується особливе богослужіння, яке називають Стоянням Марії Єгипетської, або Маріїне стояння. Це тривала служба, яка буває тільки раз на рік. Зазвичай це утреня четверга, яка на практиці звершується напередодні ввечері. На ній повністю прочитують Великий канон Андрія Критського (в перший тиждень Великого посту канон читали невеликими частинами з понеділка по четвер). […]

17.04.2024

Загальна сповідь духовенства другого міського благочиння

17 квітня 2024 року, у середу 5-ї седмиці Великого посту, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій, звершив літургію Передосвячених Дарів у Іоанно-Богословському храмі міста Вінниці. Архіпастирю співслужили: благочинний другого Вінницького міського округу протоієрей Віталій Білявський та клірики міста. Цього дня духовенство другого міського благочиння звершили спільне богослужіння і приступили до Таїнств Покаяння та Причастя Святих Христових Таїнств. […]

17.04.2024