Церковні питання вимагають спокійного та вдумливого обговорення – архієпископ Сильвестр (Стойчев)

01.02.2023

Інтерв’ю ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра порталу «Діалог.тут»

Складнощі у разі одностороннього проголошення автокефалії очевидні, а от користь сумнівна

— Владико, в минулому інтерв’ю ви зазначили, що наша Українська Православна Церква де-факто незалежна, але остаточне оформлення цього статусу — ще справа майбутнього. Але чому на Соборі УПЦ у Феофанії було б не оголосити одразу автокефалію? Напевне, це багатьох заспокоїло б.

— Як я зазначав у нашій попередній бесіді, автокефалію якраз можна і потрібно пояснювати через поняття незалежності. Загалом, ці два поняття — автокефалія та незалежність — практично ідентичні.

Поясню на прикладі. Коли ми говоримо, що Україна — незалежна держава, то маємо на увазі, що в нас самостійна законодавча, виконавча та судова влада. Джерело цієї влади та її повноважень знаходяться в Україні.

Відповідно, коли йдеться про те, що Українська Православна Церква незалежна, це означає, що наша Церква має самостійне джерело адміністративної, законодавчої та судової влади: її Предстоятель обирається її ж Собором, який ініціюється самою Церквою. Крім того, УПЦ самостійна в управлінні, прийнятті своїх церковно-правових актів (положень, статутів), обранні та висвяченні своїх єпископів, канонізації своїх святих, а також у звершенні церковного суду.

Якщо взяти визначення терміну автокефалія та порівняти його з тим, що було сказано про незалежність, ви побачите, що для автокефалії характерні такі самі ознаки.

Щодо проголошення автокефалії, то процес її визнання є досить складним. Відразу скажу, що не слід його ототожнювати з подоланням церковних розділень — це все ж таки різні поняття. На даний момент універсального, визнаного всіма Помісними Церквами механізму створення нових автокефальних Церков у православному світі немає. Це питання неодноразово ставало предметом дискусій і навіть дебатів на різних рівнях.

Ми всі розуміємо, що важливий аспект проголошення автокефалії — це визнання її іншими Помісними Церквами. А тепер давайте змоделюємо ситуацію: УПЦ проголошує себе автокефальною, що далі? Можна сказати напевне, що визнання такої автокефалії не відбулося б «наступного ж дня».

Прихильники тієї моделі Вселенської Церкви, яку сьогодні активно пропагує Константинопольський патріархат, заявили б, що тільки Константинопольському патріарху належить право та привілей давати автокефалію. Інші наполягали б, що потрібно досягти консенсусу в цьому питанні між усіма Помісними Церквами. Але на пошуки такого консенсусу можуть піти навіть не роки, а десятиліття! Не кажучи про те, що подібний крок зовсім не означав би автоматичного вирішення всіх проблем, які накопичилися в церковному житті в Україні.

Таким чином, складності, які породило б одностороннє проголошення автокефалії, очевидні, а ось користь — сумнівна. Вважаю, що наш нинішній статус незалежної та самостійної Церкви є оптимальним.

Статут УПЦ — це внутрішній документ, який держава лише приймає до відома

— Багато хто каже, що УПЦ після зміни Статуту про управління мала розіслати грамоти іншим Помісним Церквам. Це обов’язкова процедура?

— Розсилка повідомлень іншим Помісним Церквам є обов’язковою в разі створення нової автокефальної Церкви або обрання у вже існуючій автокефальній Церкві нового предстоятеля. Оскільки Українська Православна Церква не проголошувала автокефалії, то й грамоти іншим Помісним Церквам не розсилалися.

— Чому не було опубліковано Статут про управління УПЦ? Чи є норма, згідно з якою він, як будь-який державний документ, набирає чинності лише після оприлюднення?

— Дійсно, той факт, що новий Статут не був опублікований, став предметом численних спекуляцій в інформаційному просторі. Я б тут звернув увагу на декілька моментів.

По-перше, треба розуміти, що Статут — це внутрішній церковний документ. Говорячи світською мовою, він призначений для внутрішнього службового використання. У самому Статуті немає норми про те, що він набирає чинності лише після його офіційної публікації.

По-друге, Українська Православна Церква як релігійне об’єднання немає статусу юридичної особи, тому, відповідно до чинного законодавства, Статут про управління УПЦ не підлягає державній реєстрації.

До речі, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті в листі на ім’я Блаженнішого Митрополита Онуфрія від 2 липня 2022 року ще раз підтвердила, що реєструвати зміни до Статуту про управління УПЦ не потрібно. Тобто Статут про управління УПЦ держава просто приймає до відома.

При цьому наша Церква складається з тисяч парафій та сотень монастирів, які є юридичними особами та мають власні статути. Саме ці статути підлягають державній реєстрації і, відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», набирають чинності з моменту державної реєстрації.

Ну і по-третє, Статут про управління Українською Православною Церквою надається сьогодні Київською митрополією всім правлячим архієреям, які звернуться до митрополії з таким запитом. Крім того, текст Статуту опублікований на офіційному сайті Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Тому він доступний для ознайомлення всім бажаючим.

Немає підстав говорити, що ми «перебуваємо в розколі» чи перетворилися на «неканонічну церкву»

— Нас читачі знову й знову запитують, чи не опинилася УПЦ фактично у стані розколу? Що на це можна відповісти?

— Поняття «церковний розкол» передбачає розрив євхаристійного спілкування. Але після 27 травня 2022 року, коли УПЦ провела свій Соборта внесла зміни до свого Статуту, ніхто не заявляв про те, що розриває з нами євхаристійне спілкування. Більше того, ті Помісні Церкви, які з нами спілкувалися до того, зберегли братні стосунки з УПЦ і після Собору.

Єпископи та священники нашої Церкви після 27 травня неодноразово бували в інших Помісних Церквах і звершували там Божественну літургію з місцевими єпископами та духовенством. Достатньо подивитись офіційний сайт УПЦ, щоб побачити інформацію про співслужіння кліриків УПЦ з кліриками, скажімо, Сербської, Румунської чи Польської Православних Церков. Тож ніякого розколу немає!

І ще один важливий нюанс. Зазвичай розриву відносин, тобто розколу, передує церковний суд та ухвалення тих чи інших судових рішень. Однак ніхто не скликав проведення церковного суду над УПЦ і не приймалося якихось суджень щодо ухвалених на Соборі УПЦ 27 травня.

На жаль, сьогодні дуже часто парафіяни сприймають висловлювання блогерів чи активних священників як офіційний голос Церкви. Але треба пам’ятати, що навіть найавторитетніші проповідники подають лише свою власну точку зору. А голосом Церкви є рішення Соборів.

Жодні Собори не засуджували УПЦ. Тому немає підстав говорити, що ми «перебуваємо в розколі» або перетворилися на «неканонічну церкву»

— Часто можна почути, що тільки через РПЦ ми зберігаємо зв’язок зі Вселенським Православ’ям. І, відповідно, розрив з РПЦ призведе до катастрофічних наслідків для кожного вірянина. Чи можна розривати зв’язок із канонічним центром?

— Давайте спершу уточнимо. Канонічний центр, якщо вже використовувати таке словосполучення, Української Православної Церкви — це місто Київ, оскільки Предстоятель нашої Церкви посідає саме цю, першу за честю кафедру нашої Церкви. І адміністративний центр теж знаходиться в Києві.

Крім того, треба розуміти, що кожна окрема єпархія — це фактично місцева (помісна) Церква з єпископом на чолі. І кожен архієрей володіє такими ж сакраментальними й канонічними повноваженнями, як і інші архієреї. У цьому сенсі всі єпископи рівні.

А для спілкування необхідно не перебувати під церковною забороною та, ясна річ, бути православними. Тому вважаю, що Церкви спілкуються одна з одною безпосередньо, у Христі та через Христа.

Я взагалі не розумію суті твердження, що якась Церква зберігає спілкування з Вселенським Православ’ям через іншу Помісну Церкву. Хоча таке формулювання й використовують у нових церковних документах, воно мені видається не цілком коректним. (До речі, формулювання, що Помісні Церкви спілкуються одна з одною через Константинопольський патріархат, можна зустріти у статутних документах ПЦУ).

У зв’язку з усім сказаним, вважаю, що ми маємо глибше розмірковувати над суттю православного вчення про Церкву. Сьогодні дедалі частіше говорять про те, що еклезіологія (вчення про Церкву) стає головною богословською дисципліною сучасності. Це правда. Саме в ній сьогодні виникають найскладніші проблеми, які вимагають спокійного та вдумливого обговорення. Я переконаний, що у відповідь на сучасні виклики ми повинні поглиблювати наше розуміння природи Церкви.

Розмову вела Ю. Комінко, текст “ДІАЛОГ.ТУТ”

Читайте також: Українське церковне питання може бути вирішене лише на всеправославному рівні — архієпископ Білогородський Сильвестр (Стойчев).

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

У Вінниці відспівали загиблого воїна Олександра Лєсніка

18 травня 2024 року, Вінницька громада прощається із полеглим захисником України – Лєсніком Олександром Юрійовичем, 4 січня 2000 року народження. Олександр став на захист Батьківщини на початку повномасштабного вторгнення. Воював у складі 14-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії «Червона калина», був розвідником.  Загинув у бою поблизу села Вербове Запорізької області 26 липня минулого 2023 року. Та […]

19.05.2024

Літургія у Неділю Святих жінок-мироносиць в Успенському соборі міста Бар

19 травня 2024 року, у 3-тю Неділю після Пасхи, святих жінок-мироносиць, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Божественну літургію у Свято-Успенському кафедральному соборі міста Бар. Архіпастирю співслужили: благочинний Барського округу архімандрит Серафим (Поворозник), клірики Барського округу та гості у священному сані. На Малому вході архіпастир нагородив правом носіння камілавки клірика Успенського собору міста Бар – […]

19.05.2024

Архієрейське богослужіння у Покровському храмі селища Стрижавка

18 травня 2024 року, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Божественну літургію у храмі Покрова Пресвятої Богородиці селища Стрижавка Вінницького районного благочиння. Його Високопреосвященству співслужили: благочинний Вінницького районного церковного округу протоієрей Миколай Строк та клірики благочиння. Також архіпастирю співслужив клірик нашої єпархії протоієрей Вʼячеслав Кравченко, який вже третій рік захищає нашу землю на сході України. […]

18.05.2024