Митрополит Варсонофій: «Чим ближчою людина є до Бога, тим краще ставиться до інших людей.». Інтерв’ю для «ДіалогТУТ»

28.10.2022

За словами митрополита Вінницького і Барського Варсонофія, Вінницька область мала стати своєрідним «полігоном» для відпрацювання схем захоплення парафій Української Православної Церкви на користь новоствореної ПЦУ. Після «об’єднавчого собору» в грудні 2018 року увімкнулась адміністративна вертикаль — від Президента до голів об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Навіть існували плани, який відсоток храмів за який період мав «перейти» з УПЦ до ПЦУ (планувалося, що до кінця 2019 року це становитиме 70%). 
Про перспективи міжправославного діалогу за таких умов та про еволюцію відносин з владою говоримо з правлячим архієреєм Вінницької єпархії — однієї з найбільш постраждалих від церковного рейдерства. — інтерв’ю ДіалогТУТ

Ми від початку пропонували мирний варіант

— Владико, наскільки нам відомо, Вінницька єпархія — єдина в УПЦ без кафедрального собору та єпархіального управління. Де в такому разі ви живете, працюєте, служите? 

— Це дійсно так, бо лише один правлячий архієрей УПЦ взяв участь у Соборі в Софії Київській 15 грудня 2018 року, і це владика Симеон (Шостацький), на той момент митрополит Вінницький і Барський. І в нашої єпархії, як наслідок, не залишилося ані кафедрального собору, ані будівлі єпархіального управління.

Коли я приїхав сюди, тут не було де розміститися, де служити. Але завдяки протоієрею Миколаю Давидовському місце знайшлося при Хрестовоздвиженському храмі Вінниці. Тут наше єпархіальне управління займає два невеликі кабінети. Я живу в Браїлівському монастирі, кафедральним собором на сьогодні є Троїцький храм цієї обителі. 

Звісно, складно працювати, коли немає свого куточку. Нас у двох кімнатах розміщується дев’ятеро, навіть ніде прийняти гостей. В одному приміщенні розташовуються всі єпархіальні відділи, і канцелярія, і бухгалтерія. Але, з Божою допомогою, вже четвертий рік так працюємо. Маємо надію, що зрештою суд ухвалить справедливе рішення, і будівлю єпархіального управління нам повернуть. 

— Досі тривають якісь суди?

— Так, за це приміщення ми, на жаль, судимося. Але з самого початку, коли я тільки приїхав у Вінницю, ми з декількома священниками зустрілися з владикою Симеоном і запропонували йому мирний варіант усе поділити 50/50: будівлі, робочі автомобілі, продукцію з єпархіального складу та все інше. Це довго обговорювалося, проте владика Симеон все ж таки відмовився. Сказав, що може поділити порівну лише кошти з рахунку єпархіального управління, але там була невелика сума, що не вартувала й розмови. 

Потім я знову запропонував: «Не хотілося б звертатися в суди, ми можемо вирішити питання по-людськи, обговорити й повернути вкрадене». Бо ж управління будувалося ще в 1950-х, воно не має жодного відношення до структури ПЦУ. Розпочинав будівництво єпископ Андрій (Сухенко), який керував єпархією з 1951 по 1955 рік, а потім владики Симон, Агафангел та Макарій доклали чимало зусиль, аби будівля утримувалася в належному стані. 

На жаль, нас не почули, тому довелося подати до суду, адже єпархіальне управління забрали незаконно. 14 грудня 2018 року владика Симеон дав довіреність своєму юристу Овчаренку Б.О., той 17 грудня уклав договір пожертви будівлі для новоствореної релігійної громади Преображенського собору ПЦУ, де владика Симеон є керівником. Ця дія є недобросовісною, протизаконною та аморальною. Суди тривають, і ми сподіваємося, що нерухоме майно, передане за договором пожертви, буде справедливо повернуте управлінню Вінницької єпархії УПЦ. 

— Як зараз використовують ту будівлю? 

— Спочатку приміщення пустувало. У 2021 році там зробили жіночий монастир ПЦУ, в якому лише помічниця владики Симеона та ще дві послушниці. Схоже, що монастир там влаштували, аби тільки не повертати нам. Дефіциту приміщень у ПЦУ нема, а там — офісна будівля, навіщо селити монахинь саме в ній?

Звичайно, без кафедрального собору ще важче, ніж без управління, бо це зменшує можливість безпосереднього спілкування з мирянами. Браїлівський монастир розташований за 30 кілометрів від Вінниці, це чимала відстань. Але я сподіваюся, ці проблеми тимчасові. 

Судові процеси тривають і стосовно Преображенського собору, у справі переходу якого на баланс ПЦУ також є багато порушень. 

Сьогодні рішення в судах ухвалюються більш правомірні, тобто все однозначно краще й легше для нашої Церкви, ніж було за часів Порошенка. Але все одно є випадки ухвал не на нашу користь саме з політичних причин. 

— Чи можна сказати, що Вінницька єпархія — найбільш постраждала від захоплень?

— Так. Адже, як мені розповідали, Вінницька область мала стати своєрідним «полігоном» для відпрацювання схем захоплення наших парафій. Проте так звані «переходи» були незаконними, бо для їх здійснення збиралися не релігійні громади, а територіальні. І займалися цим чомусь голови сіл чи районних адміністрацій. 

Наприклад, голова однієї з громад наказав такого-то числа провести збори й вирішити питання «переходу» місцевого храму до ПЦУ. Наш юрист зателефонував йому та поспілкувався під аудіозапис. І коли в голови ОТГ поцікавились, яке він має відношення до цієї справи, він відповів, що переймається через те, аби «церква в нас була патріотичною». Добре, але яким чином голова територіальної громади може впливати на релігійне життя села, якщо це протирічить Конституції України? 

2019 та 2020 роки були складними, тому що чиновники втручалися й примушували тих, хто несе відповідальність на місцевому рівні, впливати на релігійне життя сіл чи громад (а саме вирішувати справу переводів храмів УПЦ до ПЦУ). Тиск чинився серйозний. До того ж Вінниччина, як мала батьківщина Порошенка, була під його особливим контролем. 

Тому Вінницька єпархія найбільше постраждала від дій різних чиновників, які навіть залякували людей. Було таке, що наших вірян подекуди не пускали на зібрання територіальних громад, де голосували за перехід громади до ПЦУ! Тобто голосували люди, які в храм взагалі не ходять, зате кажуть: «Ми патріоти». Тепер ті «переведені» храми чи закриті стоять, чи служба там раз на місяць правиться. 

Деякі з таких «патріотів» хотіли просто викорінити «московську церкву». І хоча вже відбувся Собор УПЦ у Феофанії 27 травня, на якому наша Церква підтвердила незалежність від Московського патріархату, стереотип про нібито залежність від Москви залишився. На жаль, ним користуються наші опоненти з ПЦУ, щоб дотепер забирати в нас храми. 

Будь ласка, будуйте свої! Але ж для цього треба докласти багато зусиль, а відібрати значно простіше. Особливо якщо пройтися по селу й роздати по 100 гривень, щоб люди проголосували за «перехід». 

І все одно, плани, які вони намалювали собі в 2018-2019 роках, не здійснилися. До ПЦУ перейшло не так уже й багато парафій, десь 10%. Причому більшість храмів забрали шляхом перереєстрації. До сьогодні в тих церквах подекуди наші люди моляться, тому що з боку ПЦУ ніхто не приходить на молитву, не доглядає за приміщенням. А наші віряни вкладали туди сили, здоров’я, час і тому підтримують свої храми, оберігають їх, прикрашають. 

На жаль, чимало є випадків, коли храми в нашій єпархії відбирали силоміць, але тепер вони стоять зачинені, а церковне подвір’я просто заростає деревами.

— Як всю цю ситуацію має сприймати звичайний громадянин? У ЗМІ про нашу Церкву пишуть багато неприємного, а коли ми говоримо про незаконні захоплення храмів, ПЦУ це спростовує, наполягає, що громади самі переходять. Як простій людині в усьому розібратися? 

— Дивіться, наша Українська Православна Церква ще в 1990 році отримала Благословенну грамоту, згідно з якою є самостійною та незалежною від Московського патріархату. Стосовно «руського миру» — так, можливо, десь колись були випадки, що деякі наші вірні читали певні книги й захоплювалися такими ідеями. Але ж не загалом в УПЦ! І ми проповідуємо воскреслого Христа, а не політику. Наша Церква несе Благу Звістку. 

Структура ПЦУ, погодьтеся, політична, тому що Порошенко вирішив, що в Україні має бути «незалежна церква». Але в цій області важливі канонічні питання. Наша УПЦ має канонічний зв’язок аж до самих апостолів. А в ПЦУ — і це визнала більшість Помісних Церков — є питання до чинності священницьких хіротоній. 

Навіть коли нещодавно патріарх Варфоломій відвідував Польщу і зустрічався там з предстоятелем Польської Православної Церкви митрополитом Савою, той також ставив йому питання: «Яким чином ми можемо молитися разом з ПЦУ, коли вони не мають законної хіротонії?»

Священнослужбовці ПЦУ не є єпископами, священниками. А людина ж хоче прийти до храму, де закони встановив Христос, де живуть згідно з Євангелієм, постановами Апостольського і Вселенських Соборів і дотримуються канонічних правил! На жаль, структура ПЦУ сьогодні цього не має, і це не мої слова, а більшості світової православної спільноти.

— Як бути з тим, що, схоже, ПЦУ претендує на статус «державної церкви»?

— З самого початку так і планувалося. Якщо пам’ятаєте, в тексті Томосу є прізвище президента Порошенка. У світовому православ’ї не розуміють, чому воно там опинилося. Але завдяки цьому ми бачимо, що Порошенко хотів, аби нова церковна структура йшла нога в ногу з державою. Та це недобре для Церкви: так, вона може підтримувати якісь дії держави, але не зовсім правильні речі повинна засуджувати. 

— Чи можливий нині діалог між УПЦ та ПЦУ?

— Ця можливість була прописана на Соборі УПЦ 27 травня, але з умовою: щоб вони не захоплювали храми. Ці дії по-християнськи неправильні! 

Так, ми можемо сісти за стіл переговорів з ПЦУ, але, будь ласка, нехай вони зупиняться у своїй рейдерській діяльності. На жаль, з боку ПЦУ немає відповідної поведінки. 

І доcі спростовуємо стереотипи 90-х років

— Повертаючись до життя вашої єпархії, хочу спитати: як ви дізналися, що вас призначили туди правлячим архієреєм? Де ви знаходились у той час, який несли послух? Чи мали досвід вирішення критичних ситуацій?

— На той час я був вікарним єпископом з титулом Бородянський у Блаженнішого Митрополита Онуфрія і відповідав за центральне вікаріатство Києва. 17 грудня Церква святкувала пам’ять великомучениці Варвари, і я з іншими архієреями служив на престольному святі у храмі при Першій обласній лікарні. Після богослужіння мені зателефонували з Синоду і сказали, що мене призначено правлячим архієреєм Вінницької єпархії. А в мене на 19 грудня вже була запланована триденна паломницька поїздка на Афон…

Я телефоную знайомому благочинному в Вінницю й кажу: «Отець Богдан, давай на завтрашній день організовуй збори всіх священників». А зовсім скоро мені телефонують: «Вас не пустять в єпархію». (Тоді, якщо пам’ятаєте, було введено тримісячний воєнний стан у прикордонних областях і на дорогах стояли блокпости). З’ясувалося, що мене не хотіли пускати, бо думали, що я їду захоплювати Преображенський собор і буде кровопролиття. Я, зі свого боку, запевнив відповідних людей, що ми повертатимемо собор тільки через правові механізми. 

На той час я дійсно вірив, що законним шляхом ми повернемо все, що забрала в нас ПЦУ. Але мені в судовому порядку навіть заборонили реєструватися, і до сьогодні я не зареєстрований юридично як керуючий Вінницькою єпархією. 

Тож, лише коли я сказав, що їду з миром, мене пустили в область, і наступного дня я зустрівся з людьми на території Хрестовоздвиженського храму.

— Як вас зустрічали? Який був настрій у духовенства, у вірян? 

— Зібралася більшість священників єпархії та дуже багато віруючих. Площа перед храмом уся була заповнена людьми, і це дійсно виглядало як якесь свято. Журналісти навіть написали, що це був «зимовий Великдень», бо люди вітали одне одного словами «Христос воскрес!». Відчувалися радість, піднесення, наснага! 

Ми послужили молебень, владика Гідеон і владика Даміан, які були зі мною, зачитали рішення Священного Синоду УПЦ про призначення мене правлячим архієреєм Вінницької єпархії. Потім одразу провели єпархіальні збори: обговорили нагальні питання і плани на майбутнє, а також обрали благочинного та секретаря єпархії, бо попередні підтримали рішення владики Симеона і перейшли з ним. 

До речі, з кафедрального собору владику Симеона підтримали не всі: залишилися вірними нашій Церкві духівник, архідиякон, ще три священнослужителя, а також віряни. 

— Ви розповідали в одному з інтерв’ю, що в ті дні вашою головною метою була підтримка та згуртування людей. Що саме ви збиралися робити?

— Я їхав підтримати всіх, наголосити, що для нас основне — Христос, і ми не повинні боятися прийняття законів, направлених проти нашої Церкви, чи чиновників, які намагаються нас незаконно перевести в нову неканонічну структуру. Моя місія була — поки чиновники не встигли ще на всіх натиснути, донести чітку лінію священникам і мирянам: ми орієнтуємося на Євангеліє. Так, державні закони ми шануємо й виконуємо, але якщо держава створює структуру, яка не має апостольського наступництва, ми не будемо туди переходити. 

Держава тиснула на кожного священника окремо, причому дуже серйозно. Їм казали, що в них відберуть грошову допомогу, що їм не буде чим годувати сім’ї… Тобто людей залякували. Я натомість сказав: «Ми постараємося вам допомогти. Заберуть храм — ми вас не залишимо». 

Так, власне, і сталося — під час уже повномасштабної війни, коли внаслідок захоплень храмів у нас 15 священників залишились без місця служіння. Ми їх з сім’ями підтримували матеріально, морально й духовно, поки не знайшлися нові місця. 

— Загострення ситуації на релігійному ґрунті після 24 лютого торкнулося і вашої єпархії?

— Так, ситуація дуже складна, тому що інформаційно нас прив’язують до Москви, пов’язують з агресією Російської Федерації. Продовжують розказувати, що куплена в нашому храмі свічка — це патрон в обойму російської армії. 

За три роки ми встигли побудувати декілька дерев’яних тимчасових храмів та відновити громади там, де в нас відібрали приміщення. Був план відновлювати й надалі, але війна це все помножила на нуль. Тепер усе починаємо з самого початку — мусимо заспокоювати людей, доводити, що ми не «московська церква», бо ж молимося за Україну, за українське військо, спростовувати інші популярні міфи. 

— Але дехто навіть після Собору в Феофанії донині хоче поминати патріарха…

— Так, є з цього приводу певні коливання, однак поминання патріарха — це не канон, це просто традиція. На жаль, протягом багатьох років людям доносили, що це якесь головне правило і якщо не поминати патріарха, нібито не спасешся. Дехто і справді в це вірить. 

Є такі коливання і в нас на Вінниччині. Але я вважаю, що формування нових традицій та звичок— це не процес одного дня. Тому ми зараз спілкуємося з людьми, наводимо аргументи, приклади з історії, шукаємо і знаходимо консенсус.

Поминання взагалі існує лише останні 100 років, з 1917-го. Як же раніше люди спасалися, наприклад, коли Петро І скасував патріаршество? Преподобний Серафим Саровський став святим, але в його часи не поминали патріарха. То й що з того? 

Блаженніший Митрополит Онуфрій на Соборі УПЦ 27 травня запропонував традицію Східних Церков: на парафії поминати лише свого правлячого архієрея та митрополита Київського, а митрополит уже поминатиме патріарха в диптиху. Ми це навіть прописали в соборних рішеннях. Але різко все забороняти не можна. Тому я даю певний період часу, щоб усі більш-менш заспокоїлися. Думаю, з часом у нас буде єдина традиція поминання по всій країні. 

— Як після 24 лютого будуються у вас відносини з владою?

— Важко було за часів Порошенка, бо тиск був колосальний. При новому президенті тиск значно зменшився, хоча по інерції багато чого продовжується. На щастя, інерція сходить нанівець. Вимушених перереєстрацій храмів теж немає, слава Богу.

— Чи багато парафій вашої єпархії перейшло до ПЦУ після початку повномасштабного російського вторгнення?

— Так, але не через тиск чиновників, а тому що сусідня країна на нас напала. На щастя, після Собору в Феофанії ці процеси ми зупинили. До 27 травня перейшло 30 храмів, а після — одиниці. 

— А як ви ведете діалог з суспільством?

— Як Українська Православна Церква, незалежна і самостійна з 1990 року, що й було підтверджено на Соборі УПЦ у Феофанії. Але інколи люди продовжують вірити у фейки дев’яностих років!

Наприклад, не так давно ми передали автомобіль швидкої допомоги в одну з вінницьких лікарень, і в коментарях до новини про це набігло багато незадоволених. Один написав: «На ті гроші, що ви передаєте до Москви, можна було купити не одну швидку, а десять». Але ж це абсурд! Які гроші?! Такі звинувачення є безпідставними. 

До того ж, з першого дня війни ми долучилися до гуманітарної місії: почали приймати людей, адже через Вінниччину їхала більшість усіх вимушених переселенців. У Браїлівському і Лемешівському монастирях, а також у храмах єпархії ми підготували місця й за період війни прийняли понад 5 тисяч людей. Хтось зупинявся проїздом, хтось живе до сьогодні. Декого розмістили в парафіян, когось у будиночках, які пустували; причому ми купили для людей усе необхідне: кухонне приладдя, ковдри і таке інше. 

Ми також збираємо гуманітарну допомогу. У перші дні війни безкоштовно годували людей, допомагали Святогірській Лаврі, нашим захисникам. Зібрали понад 2 мільйони гривень для переселенців та ЗСУ. Передали 2 автомобіля швидкої для лікарень Вінницької області, 4 авто для військових. 

Багато чого ще було, про все й не розкажеш. І я радий, що наші священники та віряни мають відчуття патріотизму, включаються в гуманітарну місію. 

— Як витримувати несправедливі докори?

— А перші християни як жили? Взагалі збиралися лише вночі, служили Літургію в катакомбах. Сам Христос сказав: «Переслідували Мене — переслідуватимуть і вас» (Див. Ів. 15, 20). Християнський шлях — тернистий. Можливо, якби ми проявляли одне до одного більше любові, було б по-іншому…

Потрібно з готовністю переносити несправедливості. А готовий ти тоді, коли довіряєш Богу. Випробування, наклепи будуть завжди, але якщо ти нормально їх сприйняв, подякував за них Богові, вони підуть тобі на користь. Якщо ж починаєш мститися, обурюватися, то руйнуєш власну внутрішню гармонію, свій духовний всесвіт. 

В Євангелії сказано: «Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5, 19). Християни мусять мати надію, що Бог допоможе вийти з будь-якої ситуації.

— Де знаходиться точка перехрестя віри, християнського способу життя та патріотизму?

— Кожна людина має власний духовний рівень. І чим ближчою вона є до Бога, тим краще ставиться до інших людей. 

Святі отці пишуть, що поганий громадянин землі не може бути гарним громадянином Неба. Тобто треба проявляти любов до своєї країни, до людей — це здоровий патріотизм. Натомість націоналізм — це певний перегиб, коли своє ти любиш, а чуже ненавидиш. Християнин шанує образ Божий у кожній людині, незалежно від її національності, і ненавидіти ми можемо тільки гріх. 

Бути патріотом зараз — це допомагати переселенцям та військовим, сумлінно виконувати свою справу на робочому місці, де б ти не був. Нічого надзвичайного робити не треба, просто будь чесним і віддавайся до кінця своїм обов’язкам. Патріотизм — у конкретних діях, а не в гаслах. 

Джерело: https://www.dialogtut.org/mytropolyt-varsonofij-vidibrani-pczu-hramy-stoyat-zakryti-a-terytoriya-zarostaye-travoyu/

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

Архієрейське богослужіння у Покровському храмі селища Стрижавка

18 травня 2024 року, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Божественну літургію у храмі Покрова Пресвятої Богородиці селища Стрижавка Вінницького районного благочиння. Його Високопреосвященству співслужили: благочинний Вінницького районного церковного округу протоієрей Миколай Строк та клірики благочиння. Також архіпастирю співслужив клірик нашої єпархії протоієрей Вʼячеслав Кравченко, який вже третій рік захищає нашу землю на сході України. […]

18.05.2024

Уночі відбулося знищення Десятинного храму в Києві

У ніч на п’ятницю, 17 травня 2024 року, було знищено храм на честь рівноапостольних князів Володимира та Ольги Десятинного монастиря у м. Києві. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на телеграм-канал обителі. У четвер, 16 травня, близько 22:30, до монастиря прибули силовики, які оточили храм і не допускати до нього братію монастиря та віруючих […]

17.05.2024

У Києво-Печерській Лаврі відзначили 950-річчя представлення її ігумена – преподобного Феодосія

16 травня 2024 року, в Києво-Печерській Лаврі звершили соборні богослужіння в день пам’яті преставлення преподобного Феодосія Печерського. Про це повідомляє сайт Києво-Печерської Лаври. Всенічне бдіння з читанням акафіста преподобному Феодосію та Божественну літургію відслужили в храмі в ім’я прп. Агапіта Печерського. Вечірнє богослужіння та Божественну літургію у день свята звершили: керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський […]

16.05.2024