Святитель, якого ми пам’ятаємо!

Сьогодні, 14 вересня 2023 року, виповнюється 85 років від дня народження покійного митрополита Макарія (Свистуна) – правлячого архієрея Вінницької єпархії 1992-2007 років.

Митрополит Макарій прослужив у сані єпископа 37 років, з яких 15 – на Вінницькій кафедрі. Духовенству та парафіянам він запам’ятався добрим пастирем, глибоким проповідником та мудрим архієреєм. 

Згадує про владику Макарія його келейник, протоієрей Сергій Гудзенко: «Він був вірний тій чи іншій справі до кінця!

Служив, молився чи готувався до проповіді – віддавав цьому всього себе.
Мене приголомшував і навіть дивував такий момент. Як відомо, владика закінчив Київську духовну семінарію, Московську духовну академію, потім серед кращих учнів академії був направлений до Швейцарії, богословський інститут Боссе… І ось, маючи такий багаж знань, він щоразу готувався до проповіді. Він міг сказати слово експромтом, і це було б не гіршим, але владика цього не практикував.

У суботу, коли в управлінні не проходив прийом віруючих, можна було побачити таку картину: о 10-й ранку владика спускається в бібліотеку, набирає на ліву руку стопку книг – їх могло бути 8-10, повертається до кабінету і до півпершої, години дня, «лопатить» цю літературу, виписуючи цікаві фрагменти та цитати.

Мені дуже подобалося спілкуватися з ним у неформальній обстановці, заміських або закордонних поїздках. Мені хотілося, як і кожній людині, яка бачить приклад для наслідування, чогось навчитися в нього.
На початку свого служіння я якось запитав, як готуватися до проповіді, і владика поділився своїм секретом: «По-перше, я відкриваю календар і дивлюся, який тиждень, яке Євангеліє читатиметься на службі. Читаю це Євангеліє і кілька днів просто думаю про ті слова, які там написані. І ті думки, що приходять, запам’ятовую чи записую. Потім на це Євангеліє я шукаю тлумачення святих отців і ті думки, що Бог мені послав, розбавляю чи підкріплюю тими чи іншими думками подвижників. Тому до проповіді я готуюся не просто напередодні. Вона назріває в мене кілька днів».

На проповіді, бажаючи донести своє слово, думку, він використовував як жести і емоції, а також мав якийсь особистий підхід до тієї чи іншої аудиторії. Наприклад, у місті, де кафедральний собор відвідують різні люди, переважно інтелігенція, – рівень його проповіді був особливим, владика все підчищав, підбирав слова, готувався скрупульозно. Коли ми виїжджали на приходи, в села, можу сказати, що під час проповіді на парафіях священики, які рідко співслужили владиці, завмирали у вівтарі, підходили ближче до Царських врат, щоб чути все, що каже владика».

Митрополит Макарій за час свого перебування на Вінницькій кафедрі відкрив та освятив десятки нових храмів, рукопоклав більш ніж 70 священиків, які сьогодні несуть своє пастирське служіння не тільки на Вінниччині, але й по всій Україні та за кордоном.

Архіпастир завжди піклувався про монастирі та чернече життя у єпархії. Так у 1994 році владика Макарій поставив настоятелькою Браїлівського жіночого монастиря ігуменю Антонію (Стеценко). Матушка пригадує, що: «в той час я мала різні послухи в обителі. Так одного дня я повела корів на пасовисько, а владика Макарій приїхав в обитель обирати настоятельку. Я навіть не знала що владика мав приїхати у монастир. Виявляється, що в момент послуху на пасовиську владика зібрав сестер, поспілкувався з кожною і після підняв питання про необхідність поставити ігуменю в монастирі, давши черницям можливість обрати настоятельку зі своїх сестер. Таким чином монахині обрали мене. Коли я прийшла з послуху, владика сказав: «Берись за господарство!» Він поговорив зі мною, наставив і я таким чином отримала від владики послух і благословіння бути настоятелькою монастиря».

Митрополит був дуже освідченою людиною, любив книги, які буквально миттєво прочитував. Ті, хто знали владику особисто, пам’ятають, що для нього спеціально виписували англійськомовні газети та журнали, а на полиці серед книг завжди можна було бачити якусь іноземну літературу.

Пам’ятаю як одного разу мені 13- літньому хлопчині пощастило поспілкуватися з владикою Макарієм в його робочому кабінеті. Це був теплий літній день, коли владика в своєму кабінеті щось читав, робив якісь замітки, чи підписував. І ось мені випала така можливість взяти в нього благословіння. Мене підвів один з іподияконів владики. Я отримав благословіння і наче б то все, але владика сказав: «присядь».
Ми поговорили з ним декілька хвилин… Владика запитував мене чим я цікавлюсь, як навчаюсь, що планую на майбутнє? Відповіді були на той час не чіткі, бо я був ще зовсім дитиною.
Але коли владика зняв зі своєї руки чотки, поклав їх на Євангеліє і підсунув в мій бік сказавши: «ці дві речі тобі в житті дуже знадобляться», я зрозумів, священство — це моє! — пригадує ієродиякон Філарет (Олівінський).

В останні роки свого земного життя владика був прикути до інвалідного візка, але це не заважало йому керувати єпархією, служити, освячувати нові престоли та храми і навіть звершувати паломництва.

Так у 2006 році на теплоході «Казань» з одеського морського порту, велика група українських паломників вирушила до святинь Святої Землі.

Архімандрит Єнох (Торак) пригадує, як відбулось це останнє паломництво владики. Паломництво на Святу Землю в 2006-му році в мене було не перше, але саме це мені запам’яталось на все життя!
Ми йшли до головної мети, доторкнутися до того, що на пряму пов’язано з Господом. Ось в одну з ночей на кораблі почалась буря. Згодом нам сказали що цей шторм мав 9 балів.
Коли затихла буря, владика звернувся до паломників зі словами: «ми як разом зайшли на цей корабель так і повинні разом зійти з нього». Свого роду митрополит провів аналогію з Ноєвим ковчегом.
Архіпастир мав дуже багато хороших рис, але напевно найголовнішою з них є молитва. «Загалом під час цього паломництва владика звершив Літургії на кораблі, у Вифлеємі, та на Гробі Господньому» — пригадує отець Єнох.

Завершивши паломництво митрополит Макарій сказав у своєму слові: «Ми тепер можемо сказати разом з Апостолами, що ми бачили це, ми поклонялися цьому, ми відчували це, ми чули ці Слова, бо ми були там, де був Господь, ми були там, де Він жив, де Він справді віддав своє життя за нас і де Він Воскрес!»