Слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія на відкритті зібрання єпископів, священиків, монахів та мирян Української Православної Церкви

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Всечесні отці намісники монастирів і матушки ігумені!
Шановні отці, брати і сестри!

27 травня 1992 року, рівно 30 років тому, відбулась історична подія для Української Православної Церкви. У місті Харкові був скликаний Собор єпископів Української Православної Церкви, який увійшов в історію як Харківський Архієрейський Собор. Ухвалені рішення визначили подальший історичний шлях нашої Церкви. Минулі 30 років церковного життя засвідчили правильність та доцільність цих постанов. У ті непрості для України 90-ті роки Собор зміг не тільки зберегти єдність нашої Церкви, але й захистити її від сил, які намагались використати інститут Церкви у власних цілях.

Сьогодні Україна переживає надважкі часи. Понад три місяці триває війна, яку розпочала Російська Федерація проти України. Воєнні дії уже забрали тисячі життів наших співвітчизників, зруйновані будинки, осиротіли сім’ї, страждають невинні люди. Усі наслідки ще триваючої війни неможливо описати, так само як і неможливо підібрати слів, щоб передати усю біль мільйонів українців. Не втратити людяність та образ Божий, коли зло заполонило серця, не похитнутись у вірі в Бога — ці надскладні завдання стоять нині перед кожним із нас.

З першого дня воєнного вторгнення російських військ на територію нашої суверенної і незалежної Держави, Українська Православна Церкви засудила цю військову агресію і закликала припинити кровопролиття. Голос нашої Церкви, на жаль, залишився непочутим. Від бойових дій особливо потерпають 14 з 53 єпархій нашої Церкви, зруйновано понад 80 храмів, вбиті священнослужителі, ченці та віряни нашої Церкви. Крім посиленої молитви за мир в Україні, у храмах та святих обителях з перших днів війни були облаштовані укриття від обстрілів та бомбардувань. Церква долучилась не тільки до захисту Батьківщини, але й до всебічної допомоги українським військовослужбовцям, лікарням, мирним жителям, біженцям та усім нужденним.

Впродовж трьох місяців війни єпархії нашої Церкви на постійній основі надають допомогу громадянам України. Зокрема, понад 13 тисяч переселенців були розміщені у храмах та монастирях. Щодня православні волонтери годують маже 6 тисяч людей, а понад 2 тисячі осіб — отримують гуманітарну допомогу. Постраждалим роздано близько 1,5 тисячі тон гуманітарної допомоги.

Дитячим будинкам, лікарням, відділам соціального захисту, гуманітарним центрам, пунктам проживання біженців зусиллями духовенства та вірян з усіх єпархій передано 126 тон гуманітарної допомоги. Крім того, духовенство, студенти духовних шкіл та миряни регулярно здають кров для поранених і постраждалих.

Збройним Силам України передано військової амуніції на півтора мільйона гривень. Придбано 20 автомобілів. Військовим та їх родинам передано 190 тон гуманітарної допомоги. Різнопланову допомогу отримують підрозділи Територіальної оборони. Крім того, через нашу Церкву долучаються й українські парафії закордоном та Помісні Православні Церкви, які направили до єпархій УПЦ десятки тон допомоги. І це ще далеко не вся допомога, яку щодня вже протягом трьох місяців надає Українська Православна Церква нашим захисникам та постраждалим мирним жителям.

Проте, незважаючи на таку посильну та реальну участь Церкви у справі подолання війни, в суспільстві штучно посилилась релігійна ворожнеча щодо Української Православної Церкви. Представники інших конфесій, окремі депутати і держслужбовці, зловживаючи владою та службовим становищем, висувають проти нашої Церкви незаконні та голослівні звинувачення. Усім нам відомо, що ці звинувачення не відповідають дійсності. Проте такі упереджені заяви — побудовані на емоціях, а не аргументації — слугують підставами для політичних гасел щодо заборони діяльності Української Православної Церкви.

22 березня цього року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект №7204 «Про заборону Московського патріархату на території України», яким пропонується заборонити в Україні діяльність Української Православної Церкви. Згідно з документом, після його ухвалення, вся церковна власність Української Православної Церкви впродовж 48 годин інвентаризується і націоналізується, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Свято-Успенська Почаївська Лавра, Свято-Успенська Святогірська Лавра та інші архітектурні пам’ятки державного значення, що перебувають у власності або користуванні нашої Церкви, переходять у власність держави, а угоди про користування скасовуються. Окрім того, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами ухвалено уже понад 20 незаконних рішень про заборону або обмеження діяльності місцевих релігійних громад Української Православної Церкви. Зафіксовано понад 40 рейдерських захоплень наших храмів та понад 15 випадків протистоянь і опечатувань храмів. Півсотні наших релігійних громад силоміць примушували до переходу до так званої Православної Церкви України.

Тисячі парафій та усі інші релігійні організації Української Православної Церкви створені і діють відповідно до законодавства України. Під час численних перевірок та обшуків правоохоронними органами наших храмів за заявами так званих активістів не було виявлено жодних ознак протидержавної діяльності. Однак це не зупиняє далеких від Церкви людей й надалі проводити відкриту антицерковну кампанію. Під час кровопролиття від збройного протистояння на фронті, на територіях місцевих громад у тилу через надумані факти відбувається поділ українців на своїх і чужих. Органи місцевого самоврядування свідомо порушують конституційний принцип відокремлення Держави від Церкви та рівності усіх перед законом, в той час, коли свобода віросповідання не допускає надання Державою переваг одній релігійній організації та обмеження в реалізації прав іншої. Релігійні громади Української Православної Церкви перебувають під постійним тиском органів державної влади та рейдерів. Не вдаючись в юридичні тонкощі незаконності ухвалення таких рішень, зауважу, що найболючішим є те, що злочини проти українців, які належать до Української Православної Церкви, вчиняють українці.

З приводу протиправного втручання в діяльність нашої Церкви та вчинення дій, спрямованих на розпалювання релігійної ворожнечі і ненависті, образу почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями, вже направлені відповідні листи Генеральному прокурору України та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. У багатьох єпархіях відкриті кримінальні та адміністративні справи проти осіб, які вчинили правопорушення. Ми й надалі будемо захищати наші права законними способами.

Історичний шлях Церкви – це хресний шлях Христа Спасителя. І в минулі часи священнослужителів та вірян намагались штучно зробити ворогами держави, а Церкві приписували різну непритаманну їй діяльність. Однак особи, які боролися з Церквою, давно відійшли у небуття, а Церква Христова вистояла і продовжує звершувати свою спасительну місію, тому що Церква — це Тіло Христове. Ми віримо, що і в сучасних умовах Українська Православна Церква, як і вся наша Українська Держава, вистоїть і переможе.

Проблеми попередніх років, а також нові виклики, що постали нині через воєнні дії на території України, спонукали нас зібратися в цій святій обителі, щоб обговорити їх, та виразити своє ставлення і пропозиції.

Хочу побажати всім нам плідної роботи во славу Божу в дусі любові, братньої довіри та взаємної поваги.

27 травня 2022 р., м. Київ