Стрітення Господа нашого Іісуса Христа. Історія і значення події

Є християнські свята, про які знають буквально всі. І можуть в двох словах описати, що ж, власне, відзначають віруючі. Різдво – Христос народився. Великдень – Христос воскрес. А що за свято Стрітення Господнє? Що взагалі означає це незвичне сучасній людині слово – «стрітення»?

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ опублікував матеріал, підготовлений спільно з редакцією «Фома в Україні».

Що означає слово “стрітення”?

Питання, яке можна почути найчастіше з приводу Стрітення: «Так, добре, сьогодні Стрітення. А що це таке?”

Стрітення Господнє – одне з двунадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. Це неперехідне свято, у нас воно відзначається 15 лютого.

У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» – «зустріч». День Стрітення – точка в часі, у якій зустрілися Старий і Новий Заповіти. Стародавній світ і християнство. Сталося це завдяки людині, якій в Євангелії відведено особливе місце.

Очистительна жертва від Пречистої Діви

15 лютого ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.

У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.

По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.

І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Іісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.

Зустріч у Єрусалимському Храмі

Після здійснення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з Храму, але тут до них підійшов дуже старий чоловік, мабуть, найстаріша людина в Єрусалимі. Його звали Симеон. У перекладі з староєврейської «šim’on» означає «слухання». Праведник узяв Немовля на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».

За переказами, на момент зустрічі з Христом Симеону було більше 300 років. Він був шанованою людиною, одним із сімдесяти двох вчених, яким доручили здійснити переклад Святого Письма з єврейської на грецьку. Переклад Септуагінти був зроблений на прохання єгипетського царя Птолемея II Філадельфа (285-247 до н.е.).

Цієї суботи старець виявився в Храмі невипадково – Святий Дух привів його. Багато років тому Симеон здійснював переклад книги пророка Ісаї і побачив загадкові слова: «Се Діва в утробі зачне, і родить Сина». Як діва, тобто незаймана, може народити? Вчений засумнівався і хотів виправити «Діва» на «Жінка». Але йому з’явився Ангел і не просто заборонив змінювати слово, але сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що пророцтво істинно. Про це пише євангеліст Лука: «Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраілевої і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, допоки не побачить Господа Христа» (Лк. 2:25-26).

І ось, цей день настав. Здійснилося те, що учений муж чекав все своє непосильно довге життя. Симеон узяв на руки Немовля, народженого від Діви, – а значить, пророцтво Ангела виповнилося. Старець міг спокійно померти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» Церква назвала його Симеоном Богоприїмцем і прославила як святого.

Єпископ Феофан Затворник писав: «В особі Симеона весь Старий Завіт, неспокутуване людство, з миром відходить у вічність, поступаючись місцем християнству…».Спогад про цю євангельську історію кожен день звучить в православному богослужінні. Це Пісня Симеона, або інакше – «Нині відпускаєш».

«Тобі Самій меч пройде душу»

Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовля, старець Симеон звернувся до Неї зі словами: «Ось, із-за Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. І Тобі Самій меч пройде душу, – щоб відкрились помисли багатьох сердець» (Лк. 2: 34-35).

Спори в народі – це переслідування, які були приготовані Спасителю. Відкриття помислів – Суд Божий. Що за зброя простромить серце Богородиці? Це було пророцтвом про Розп’яття, яке чекало Її Сина. Адже цвяхи і спис, від яких прийняв смерть Спаситель, пройшли нестерпним болем і через Її материнське серце. Є ікона Богородиці – яскрава ілюстрація цього пророцтва. Вона називається «Пом’якшення злих сердець». Іконописці зображають Богоматір, Яка стоїть на хмарі з сімома увіткненими в серце мечами.

Анна-пророчиця

У день Стрітення в Єрусалимському храмі відбулася ще одна зустріч. До Богоматері підійшла 84-річна вдова, «дочка Фануїлова». Городяни називали її Анна-пророчиця за натхненні промови про Бога. Вона багато років жила і працювала при Храмі, як пише євангеліст Лука, «постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37-38).

Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Христу і вийшла з Храму, несучи городянам звістку про пришестя Месії, рятівника Ізраїлю. А Святе Сімейство повернулося в Назарет, так як виконало все, що заповідував закон Мойсея.

Пісня Симеона

Пісня Симеона, або «Нині відпускаєш …», – це слова Симеона з Євангелія від Луки.

Вперше ця молитва згадується вже в Апостольських Постановах. У Українській Православній Церкві слова Симеона під час богослужіння читають, а не співають, на відміну від католиків, наприклад. Відбувається це в кінці вечірні. Крім того, православні проголошують «Нині відпускаєш…» під час Таїнства Хрещення – але тільки для немовлят-хлопчиків.

Текст молитви церковнослов’янською:

Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко, по глаголу Твоему, с миром; яко видеста очи мои спасение Твое, еже еси уготовал пред лицем всех людей, свет во откровение языков, и славу людей Твоих Израиля.

Текст молитви українською:

Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло для навчання язичників і славу народу Твого Ізраїля.

Історія святкування

Свято Стрітення Господнього – одне з найдавніших у християнській Церкві. Перші Стрітенські проповіді перед народом вимовляли ще IV-V століттях – наприклад, святителі Кирилл Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Ніський та Іоанн Златоуст.

Найстаріше і при цьому історично достовірне свідчення про святкування Стрітення на християнському Сході – це «Паломництво до Святих місць». Його написала паломниця Етерія (Сільвія) в кінці IV століття. Вона пише: «В цей день буває процесія в Анастасіс, і всі прямують, і все відбувається по порядку з величним торжеством, немов у Великдень. Проповідують усі пресвітери, і потім єпископ… Після цього, відслуживши все за звичайним порядком, здійснюють Літургію».

Свято стало загальнодержавним у Візантії в VI столітті. Слідом за цим традиція урочистого святкування Стрітення поширилася по всьому християнському світі.

Богослужіння Стрітення Господнього

У Стрітення Господнього – незмінне місце в церковному календарі. 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Якщо Стрітення випадає на понеділок першої седмиці Великого посту, що трапляється дуже рідко, святкове богослужіння переноситься на попередній день – 14 лютого.

Стрітення – свято Господське, тобто присвячене Іісусу Христу. Але в перші століття християнства в цей день вшановували Богоматір. Тому ті, хто скаже, що це Богородичне свято, будуть частково праві.

Стрітення близьке до свят на честь Божої Матері і по складу богослужіння. У тропарі свята, у прокімнах на утрені і Літургії та інших піснеспівах звернення до Богородиці займають центральне місце.

Цікаво, що подвійність Стрітення вплинула на колір облачень священнослужителів на святковій службі. Вони можуть бути і білими – як в Господні свята, і блакитними – як в Богородичні. У церковній традиції білий колір символізує Божественне світло. Блакитний – чистоту і непорочність Діви Марії.