«Навіть якщо помістити злу людину до раю — вона перетворить його на пекло». Проповідь у Неділю 20-ту після П’ятидесятниці

ПРОПОВІДЬ ректора Київської духовної академії і семінарії єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА у Неділю 20-ту після П’ятидесятниці. — за матеріалами сайту КДАіС.

19 Один чоловік був багатий, одягався в порфіру і віссон і щодня розкішно бенкетував. 20 Був також один убогий, на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах 21 і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача, і пси, приходячи, лизали струпи його. 22 Прийшов час вмерти вбогому і віднесений був Ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. 23 І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його 24 і, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме! змилосердься наді мною і пошли Лазаря, хай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. 25 Але Авраам сказав: чадо! згадай, що ти одержав уже добре твоє в житті твоєму, а Лазар – зле; отже, тепер він тут утішається, а ти страждаєш; 26 і до всього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не можуть, так само звідти до нас не переходять. 27 Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого, 28 бо в мене є п’ять братів; хай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. 29 Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; хай слухають їх. 30 Він же сказав: ні, отче Аврааме! але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. 31 Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.

Євангеліє від Луки 16 глава 19-31 вірші

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Сьогодні, брати і сестри, ви чули притчу про багатія та Лазаря. Сама по собі ця алегорія — вже унікальний текст, оскільки містить у собі розповідь про посмертну участь людини. Вся справа в тому, що Святе Письмо Старого Завіту підтверджує смертність людини і на цьому все — більше ніяких подробиць. Людина вмирає, але що з нею далі Старий Заповіт практично нічого не каже. Релігійні традиції таких народів як: єгиптян, персів і греків, містили дуже докладний виклад подальшої долі людини після її смерті, з описом структури царства мертвих і супутників по ньому. Достатньо лише ознайомитися з так званими книгами мертвих, що є в давніх релігіях.

Старозавітна традиція, як уже говорилося, інша. Вона стверджує, що люди смертні. І грішники, і праведники сходять у місце, яке єврейською називається «шеол». Як так, запитаємо ми, що праведники та грішники перебували у шеолі? Чому так? Тому, брати і сестри, що, незважаючи на особисту праведність таких людей як Авраам, Ісаак та Яків, рід людський у старозавітні часи був під владою гріха Адама. Особиста святість була доступною, але вона не давала звільнення і спасіння, доки не прийшов Викупитель світу Господь Іісус Христос.

І ось сьогоднішня притча порушує це мовчання Старого Завіту і відкриває, що навіть посмертна доля людей, які жили до пришестя у світ Спасителя нашого, все ж таки включала різні стани. І хоча лоно Авраама не було раєм у тому сенсі, який ми звикли вкладати в це поняття, все ж таки це було місце відсутності страждань, в якому праведні душі очікували на здійснення обітниць про пришестя у світ Спасителя. Проте, сенс притчі, звісно, не у тому, щоб показати різні стани праведників і грішників, а тому, щоб вказати який шлях призводить до спасіння, а який, навпаки, до смерті. Тому притча спочатку показує двох людей, які живуть своїм життям. У цих людей — багатія та Лазаря — немає нічого спільного. Один одягається в одяг у дорогий одяг, інший — у лахміття, один насолоджується щедрими трапезами, інший — голодує і їсть крихти. Нічого їх не пов’язує — нічого, крім місця. Вони живуть поряд. Тільки один у розкішному палаці, а другий поряд на вулиці.

Звернімо увагу, брати та сестри, на ще одну важливу деталь цієї притчі. Ми побачимо, що образ багатія передається через ті великі блага, які він має, але ім’я його не називається. А ім’я убогого вказано, він — Лазар. Це не випадковість. Святе Письмо каже: «Добре ім’я краще за велике багатство» (Притч. 22:1). Але в багатія немає доброго імені, у нього є тільки велике багатство. Він настільки уподібнив себе зі своїм багатством, упивається ним і ототожнює себе з цим багатством. І іменування його в притчі словом «багач», є ні що інше як вказівка, що це і є його ім’я. Він багатій. Це його суть, його нутро. Він радіє, коли його називають багатієм, він щасливий, коли, визначаючи його положення, оточуючі говорять одне багатозначне слово — «багатій». Під час зібрань його всі слухають як найвидатнішого мудреця: «Заговорив багатий, і всі замовкли й піднесли промову його до хмар» (Сир. 14:28). Та й сам він уявляє, що мудріший за всіх людей: «Людина багата — мудрець в очах своїх» (Притч. 28:11).

Але в цій своїй лжемудрості, сподіваючись на багатства, багатій забуває Бога. І як наслідок — сам втрачає людські риси. Звичайні людські якості, такі як співчуття, доброта, милосердя, співчуття вже не відомі. Багач забув Бога і тому втратив своє ім’я людини. Саме тому в притчі його ім’я не названо — для нього самого це не важливо. Він — багатій, всесильний і щасливий марнотратник життя, який: «щодня розкішно бенкетував», як розповідає нам Євангеліє (Лк. 16:19). Але всьому на цьому світі приходить кінець. Якими б не були багатства, сила, становище — все це закінчиться, бо «чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він» (Пс. 102:15). І як сказав поет: «Ось так само відцвітемо і ми; І відшумимо як гості саду…». Настав час відшуміти і багатію, і час прийшов для закінчення страждань Лазаря. Обидва вони — багатій і убогий — вирушають у дорогу всієї землі, як і сказано в Писанні: «людям визначено один раз померти, а потім суд» (Євр. 9:27).

І в другій частині притчі ми бачимо вже посмертну долю багатія та Лазаря. Звернімо увагу, брати і сестри, на важливу деталь цієї євангельської розповіді. Коли описується земне життя, то спочатку йдеться про багатія, а потім про Лазаря. Коли ж розповідь переходить до потойбічне життя, то смерть і участь багатія і Лазаря йдуть у зворотному порядку: «Прийшов час вмерти вбогому і віднесений був Ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його» (Лк. 16:22). І, звичайно, такий порядок притчі — це також не випадковість, але вказівка, що в потойбічному житті становище багатія і Лазаря ніби перевертається. Лазар тепер у лоні Авраама, а багатій у місці мук.

Чому ж, спитаємо ми, багатій потрапив у пекло? Невже тільки тому, що він багатий? Звичайно ж ні.

Згадаймо, що і Авраам був багатий, і багато інших святих і праведників, згаданих у Писанні. І ці праведники сприймали своє багатство як благословення Боже, а отже, бачили велику відповідальність у володінні багатством. Не за багатство покараний багатій. І навіть не за свою любов до бенкетів, адже ясна річ, що стіл багатого і бідного відрізнятиметься. Багача засуджено за ідолослужіння. Так, саме за ідолослужіння. Багатство стало йому богом, якому він поклоняється, і на якого сподівається. А сам він, «багач» — служитель культу багатства. Як уже говорилося, його людське ім’я не згадане, та й навіщо воно йому? Його звуть і визначають не за людським ім’ям, а за символічним — багатій. І в своєму помутнінні багатій забуває Бога Живого (Дан. 14:25), Якому й слід було поклонятися і дякувати за отримане благословення. Багач жив начебто безсмертний і тому не поспішав робити добро. Прямо в нього під хоромами лежав роками той, хто міг би йому, багатію, допомогти отримати спасіння. Але багатій проявляє себе не тільки як ідолопоклонник, але як безсердечна, жорстока людина. Таким чином, за ідолослужіння багатству і забуття Бога істинного, а також за жорстокосердя багач віддається на муки.

За що ж отримав спасіння убогий Лазар? Хіба просто за свою бідність? Звичайно ж ні.

Багатство саме по собі не губить, і бідність сама по собі не спасає. Все вирішує ставлення до них. Лазар у злиднях виявляє терпіння, смиренність, лагідність. Він міг би озлобитися, і навіть допустити богохульні думки, але він цього не робить. Незважаючи на свою воістину катастрофічну бідність, на непривабливість його зовнішнього вигляду і на страждання, він живе як праведник, бо в Господі набуває собі втіху.

Подальша розповідь притчі показує нам своєрідний діалог між багатієм, який знаходиться в пеклі, з одного боку, і старозавітним патріархом Авраамом, з іншого. Багач, який перебуває у вогні мук, просить помилувати його і хоча б трохи полегшити його страждання. Але чує у відповідь від праведного Авраама: «між нами і вами утверджена велика безодня» (Лк. 16:25). Велика безодня, брати та сестри, це не відстань десятків чи сотень кілометрів. Безодня, про яку йдеться, — це стан душі, що визначає перебування в раю або в пеклі. І це знову порушує тему існування пекла.

Часто можна почути звинувачення на нашу адресу: ось у вас у Церкві лякають пеклом, чи таке: невже за якусь кількість провин людина потрапляє в пекло на вічні муки? Хіба це справедливо?!

Брати і сестри, Бог не судить людей з огляду якоїсь моральної бухгалтерії: такий зробив стільки праведних справ, тому він у рай, а такий не зробив недостатню кількість, тому йому в пекло. У одного 25 добрих справ, у іншого — 45, у того 30 гріхів, а у того — 75. Таке уявлення не варте Великого Бога і Спасителя нашого! Бог — Серцевідець, Який знає думки та наміри людські. Сам Господь каже: «Мої думки — не ваші думки, ваші шляхи — не шляхи Мої» (Іс. 55:8). Бог не просто бачить вчинки людини, а й бачить підстави та мотиви такого вчинку. Ми часто приймаємо зло за добре, і, навпаки, добре за зло. Але Господь все бачить і все знає, тому й «суди Господа правда, вони справедливі всі разом» (Пс. 18:10). Не за кількістю справ добрих чи злих засуджується, чи виправдовується людина, але за внутрішній, духовний, свій стан: «Бо з середини, із серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства» (Мк. 7:21).

Господь дивиться на серце людини: з ким хоче бути людина, що було її радістю під час земного життя, чого вона прагнула, чого хотіла, любила чи навпаки все життя ненавиділа когось? Якщо людина прагнула бути непорочною, не робити зла, робити добро, любити і бути милосердною (пор. Пс. 118:1), то така людина і після смерті буде з Господом, бо серце її відкрите для джерела всякого добра —Бога. А якщо людина все життя культивувала тільки найгірше в собі, то, звичайно, і після смерті буде з тими ж злими бажаннями і помислами, які її безперестанку з’їдатимуть зсередини невмираючим червем і невгасаючим вогнем (пор. Мк. 9:44). Пекло є природним середовищем проживання для злої людини. Навіть якщо помістити злу людину в рай — вона перетворить його на пекло. Скільки прикладів подібного в людській історії, коли людина знаходила, здавалося б, райське місце, землю обітовану, і через кілька поколінь перетворювала її на пустелю і місце гріха. Не за порфіру і віссон, не за кількість з’їдених страв потрапляє багатій у пекло, а за свій внутрішній стан: жадібність, безсердечність, ідолослужіння.

Нарешті, у заключній частині притчі багатій каже Аврааму: «в мене є п’ять братів; хай засвідчить їм (Лазар — єпископ Сильвестр), щоб і вони не прийшли в це місце муки» (Лк. 16:28). Але Авраам відповідає йому такими словами: «якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31). Чому дана така відповідь? Сам багатій і його брати чудово знають Мойсеєвий Закон, писання пророків, які говорять про благочестиве і грішне життя, проте для них це нічого не означає. Вони не повірили б навіть якщо б мертвий воскрес, бо не вірять у Писання. Вони взагалі невіруючі, і навіть якби мертвий Лазар воскрес і з’явився їм, то вони придумали б 1001 причину, щоб не повірити йому. І відповідь Авраама багатієві знову показує, що гріх самого багатія — це нерозкаяність, зневіра та жорстокосердя.

Отже, брати й сестри, в чому настанова цієї притчі? Насамперед, нагадування всім нам про те, що життя людське швидкоплинне. І в ньому так багато спокус, так багато того, що може захопити нас і відвести від Господа. Святе Письмо застерігає нас: «Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їхній шлях до смерті» (Притч. 14:12). Одним із таких згубних шляхів йшов багатій, який сприйняв своє багатство не як Боже благословення, але як самоціль і самоцінність, а сам він, багатій, став навіть не служителем, а прислужником при цьому багатстві, тому що не він керував багатством, а багатство керувало ним. І, зрештою, багатій придбав лише одне — вічні муки. Ми попереджені про небезпечні шляхи і тому маємо ухилятися від них. Сьогоднішня притча також нагадує всім нам, що шлях до спасіння завжди поряд. Поруч із нами завжди є ті, кому потрібні наша любов, милосердя, співчуття та просто підтримка. Якби багач хоч раз на день згадував, що біля воріт його палацу сидить голодний жебрак, і передавав йому їжу, то вже за одне це не залишився б без милості Божої. Святитель Феофан Затворник каже: «Не думайте, що Бог шукає за що засудити людину, Бог шукає за що виправдати». Тож задаватимемо собі щодня питання: чи робимо ми щось, що виправдовує нас перед Господом? І щодня нагадуватимемо собі, що свій майбутній посмертний стан ми починаємо набувати вже в цьому житті. Амінь.