Перше і друге обрітення глави Іоанна Предтечі

9 березня за новим стилем Православна Церква вшановує події двох віднайдень глави святого пророка Іоанна Хрестителя.

Після усікновення глави Предтечі тіло його було поховано учнями в самарійському місті Севастії, а чесна глава прихована Іродіадою в безчесному місці. Благочестива Іоанна, дружина царського урядника Хузи, таємно взяла святу голову, поклала її в посудину і поховала на Оливній горі – в одному з маєтків Ірода. Через багато років маєток цей перейшов у володіння благочестивому вельможі Інокентію, який став будувати там церкву. Коли копали рів для фундаменту, була знайдена посудина із чесною главою Іоанна Хрестителя. Інокентій дізнався про велич святині за колишнім від неї благодатним знаменням.

Так відбулося перше обрітення глави. Інокентій зберігав її з великим благоговінням, але перед своєю смертю, боячись, щоб святиня не була зганьблена невірними, він знову приховав її в тому самому місці, де знайшов. Після смерті його церква прийшла в запустіння і зруйнувалася. У дні царя Костянтина Великого двом ченцям, які прийшли в Єрусалим на поклоніння святим місцям, двічі з’явився сам святий Предтеча і відкрив місце знаходження своєї чесної глави. Ченці відрили святиню і, поклавши її в мішок з верблюжої вовни, пішли до себе додому. По дорозі вони зустріли незнайомого гончаря і дали йому нести дорогоцінну ношу. Не знаючи, що він несе, гончар спокійно продовжував шлях, але йому з’явився сам святий Предтеча і велів бігти від недбайливих і ледачих ченців разом з тим, що було у нього в руках. Гончар сховався від ченців і вдома з почестями зберігав чесну главу.

Перед смертю він запечатав її у водоносну посудину і передав сестрі. З тих пір чесна глава була послідовно збережена побожними християнами, поки її володарем не став священик Євстафій, заражений аріанською єрессю. Він спокусив безліч недужих, які зцілилися від святої глави, приписуючи благодать єретицтвом. Коли його блюзнірство відкрилося, він був змушений тікати. Закопавши святиню в печері, біля Емесси, єретик розраховував згодом повернутися і знову оволодіти нею для поширення псевдовчення. Але Бог не допустив цього. У печері поселилися благочестиві ченці, а потім на цьому місці виник монастир. У 452 р. архімандриту цієї обителі Маркелові святий Іоанн Хреститель у видінні вказав місце приховування своєї голови. Це набуття стало святкуватися як друге. Святиня була перенесена в Емессу, а потім до Константинополя.

Коли в один з днів до Христа «прийшли первосвященики й книжники з старшими», щоб в черговий раз спробувати викрити Його, то у відповідь на питання, якою владою Господь проповідує, Спаситель звернувся до авторитету Іоанна Хрестителя: «Спершу й Я вас одне слово, і відповідайте Мені: Іванове хрещення з неба було, чи від людей? »(Лк. 20: 1-4).

На подив усіх, несподіване запитання Спасителя дійсно поставило їх у скрутне становище, змусивши народних старійшин замовкнути: «Якщо скажемо: Із неба, то скаже: чому ж ви не повірили йому? А як скажемо: Від людей, то всі люди камінням поб’ють нас, бо були переконані, що Іоанн то пророк. А вони сказали: не знаємо звідки »(Лк. 20: 5-7).

Випадок цей вартий уваги. Адже тих, хто лукаво переслідував Спасителя, змусив замовкнути Праведник, не здійснив перед народом жодного дива. Єдиною зброєю святого Іоанна Хрестителя проти наклепників і противників Євангелія була вірність Богу. Навіть Іродне наважувався його умертвити. Навпаки, «боявся Іоанна, знавши, що він  із задоволенням слухав його »(Мрк. 6:20).

Життя святого Іоанна Предтечі стало ясним свідченням про близькість до Бога, що навіть не потребувало в чудесах для підтвердження цього. Власне, життя Іоанна Хрестителя і було тим чудом, якого очікували багато від праведника.

У цьому сенсі перед християнами часто виникає проблема, як довести істинність своїх переконань, наставити тих, хто оступився, допомогти тим, хто сумнівається. Приклад життя святого Іоанна Хрестителя ясно говорить про те, що кожен християнин має в своїй владі те чудо, якого так потребують. І диво це  –  власне життя віруючого.

Подібно і блаженний Августин ясно говорить про місіонерський потенціал життя кожного християнина: «Ніколи не говори про Христа, поки тебе не спитають, але живи так, щоб тебе питали про Нього