Свій новий храм ми виплакали: громада Стрижавки про життя після захоплення храму

08.09.2020

Після рейдерства ПЦУ, коли парафіяни УПЦ у Стрижавці втратили обидва свої храми, вони не впали у відчай, не озлобилися, але моляться в своїй новій маленькій церковці.

У маленькому храмі-вагончику другий рік поспіль відзначає своє престольне свято громада храму Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ в смт. Стрижавка, що неподалік від Вінниці. Вистоявши під натиском за свої релігійні переконання, православні віряни об’єдналися навколо нового пастиря, протоієрея Віктора Мазуренка, і дякують Господу за справжнього священика, що несе їм Слово Боже.

«Всі перейдуть, цим світом правлять гроші»

Два старовинних храми у Стрижавці, святителя Миколая та Успіння Пресвятої Богородиці, захоплені розкольниками в грудні 2018 року. Тими, найпершими днями наступу ПЦУ на канонічну Українську Православну Церкву, саме тут поспішно відпрацьовувалися методи «добровільного» переходу громад у новостворену структуру. Настоятель загальної церковної громади цих двох храмів Олександр Швець відразу ж приєднався до лукавого Симеона, намагаючись повести за собою і паству.

– Ми дуже важко сприйняли розкол, – розповідає парафіянка храму Ольга. – Колишній священик Олександр кожної служби нам говорив: «Не ходіть до розкольників, тому що там нічого немає. Там порожнеча». І хто хрестив дітей у розкольників, він не причащав. І раптом, як обухом по голові, Олександр перейшов туди. Для мене це була трагедія.

– Олександр ніколи нам не говорив, що хоче перейти в розкол. Навпаки, завжди повторював, що філаретівці – це клоуни ряжені, – розповідає просфорниця храму Віра. – А коли я до нього підійшла з запитанням, як же так, що він йде в розкол, він сказав: «Заспокойся, пройде час, і все згладиться, всі перейдуть. Цим світом правлять гроші».

І частина вірян дійсно пішла за розкольником, продовжуючи відвідувати будівлі старовинних храмів. Решта залишилися без парафії і стали їздити у храми УПЦ у Вінниці та сусідніх селах. Втім, все нагнітання пристрастей навколо церковного питання в Стрижавці з платними активістами, базарним адмінресурсом і т. п., безпосередньо стосувалося не більше двох десятків людей – приблизно стільки постійних парафіян було на два православних храми в селищі з населенням близько 10 тисяч осіб.

Люди потихеньку відтануть

Але саме завдяки православним жителям селища, братам-підприємцям Чижик, у Стрижавці знову з’явився храм Української Православної Церкви. На земельній ділянці, що належить одному з них, встановили намет, і на Великдень, 28 квітня 2019 року, тут відбулося святкове богослужіння. А через місяць другий брат привіз і встановив тут пересувний храм, який виготовили за його замовленням.

Настоятелем храму став молодий священик Віктор Мазуренко, який раніше служив у селі Закринича Оратівського району Тульчинської єпархії. У тому, майже вимерлому селі без церкви, де залишилося не більше 50 жителів, Господь благословив йому за рік побудувати храм з допомогою православних благодійників. Тепер отцю Віктору належало служити у великому селищі міського типу, де влада відверто виступає за ПЦУ, більшість жителів політично заангажована, і, стверджуючи, що Бог у них в душі, до фундаментальних питань віри байдужі.

Перше богослужіння нового пастиря відбулося наступної суботи після Великодня – у Стрижавці в цей день Проводи (так називають у селі Радоницю). Намет, пристосований під храм, стояв на пустирі біля перехрестя, огорожі не було, і побутова метушня селища, буквально, проносилася повз вівтар і Святі Дари Божественної літургії.

– Людей на першу службу прийшло не багато, було чоловік 20, напевно, – згадує о. Віктор. – Думаю, що, в основному, вони мене насторожено сприйняли – придивлялися. Але деякі відразу з радістю зустріли.

А парафіяни згадують, як після Літургії їхній батюшка пішов по кладовищу і всім-всім говорив «Христос воскрес!» – і розкольникам, і тим, хто в церкву ніколи не ходив. Ну а люди бачили, що біля нового священика церковні активісти Української Православної Церкви, і робили свої висновки.

– Перший час 90% тих, з ким я вітався, голови відвертали, а зараз таких небагато залишилося – тих, хто не вітається зі мною. Відтають люди потихеньку, – каже о. Віктор.

Спробував священик налагодити стосунки і з місцевою владою:

– Вони сильно підтримують ПЦУ і на нас дивляться з упередженням. Спочатку були проти УПЦ, а зараз хоча б не ставлять палиці в колеса, і то слава Богу. Вони чекали, що ми почнемо воювати і відвойовувати свої храми, що порушиться мир у Стрижавці. А вийшло якраз навпаки. Ми спокійно молилися і молимося, а вони це бачать і трохи притихли. Так, звичайно, шкода, що прямого контакту з місцевою владою і зараз немає. Але я намагаюся не лізти на рожен, і ми продовжуємо молитися.

 «Віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17)

З часом деякі із тих небагатьох вірних, що пішли за колишнім настоятелем-розкольником, повернулися до канонічної Церкви. Так, вже через півроку прийшов у храм-вагончик найстаріший парафіянин, 88-річний Лев Петрович, який понад 20 років служив паламарем на цій парафії. Приходять і нові люди, які раніше взагалі не ходили в храм, і ті, кого ажіотаж з ПЦУ спаралізував.

– Потрібно було дозріти, – говорить Тетяна, яка вперше прийшла в храм наприкінці липня нинішнього року. Вона не була в церкві з моменту захоплення храмів розкольниками. – У житті є дуже багато моментів, коли Господь веде і показує людині, що потрібно робити. Коли душа відкрита і готова до нових перемог над собою, тоді все складається так, що розумієш: це потрібно зробити прямо зараз.

– За всі наші страждання, скільки ми витримали, коли пішов розкол, Господь нам послав такого батюшку, – говорить прихожанка Лідія. – Він нам все радить, у всьому допомагає, і ми дуже раді. Ми дуже вдячні Богові за нашого батюшку. Раніше, при Олександрі, тільки у великі свята люди приходили посвятити водичку і квіточки. А на службах було п’ять-шість, від сили десять осіб. А зараз ви бачите, скільки людей у нас на службі. Так що випросили ми і виплакали нам о. Віктора – люди до нього тягнуться.

– Ми дуже раді, що у нас у Стрижавці з’явився справжній священик – наш, православний, – каже просфорниця Віра. – Служби у нас тепер постійно, проповіді отець чудові нам говорить. І завжди є і Літургія, і вечірнє богослужіння. До Олександра я 21 рік проходила, так вечірню майже ніколи не служили. На неї і ходити було нікому – парафіян же тоді майже не було. І це нам так пощастило, так треба було, щоб Олександр відійшов від віри, що Бог дав нам такого священика, щоб ми почули служби справжні.

«Господи, я ж Твій»

– Радий, що у мене в храмі немає захожан – приходять ті, хто хоче чути про Христа, хто дійсно хоче вірити, – каже о. Віктор Мазуренко. – А не ті, хто споживацьки ставляться: «дайте мені водичку і свічку освячені». Ці відсіваються відразу.

– І я зрозумів, чому розкольники не хочуть будувати свої храми, а захоплюють наші. Вони знають, що люди, яким все одно, в яку церкву ходити, по накатаній підуть у будівлю того храму, куди ходили раніше вони, їхні батьки та діди-прадіди. Тому розкольники і прагнуть відібрати старовинні храми, що захожани йдуть туди. Для цих людей важливо посвятити паски і яблука саме у старій церкві. А знати свою віру, вникати, що, як і чому, їм не потрібно. Вони навіть чути про це не хочуть. Їм важлива будівля. А те, що там пішли в розкол, так вони не хочуть в цьому розбиратися. Ось так розкольники і користуються іменем Церкви. Намагаються забрати ім’я Церкви, щоб спокусити тих людей, яким важлива зовнішня сторона церковного життя, обдурити їх і притягти до себе. А це основна маса населення.

– Часто думаю, чому Господь попустив у нас перший розкол, коли утворився Київський патріархат, тепер другий з утворенням ПЦУ. Можливо тому, що багато людей раніше виправдовувалися тим, що хрестилися у православну віру «Господи, я ж Твій», хоча приходили в храм раз в рік посвятити паски і забували про Бога. Для таких людей це просто традиція. І виходить, що саме для тих, кому потрібна тільки зовнішня сторона церковного життя, створилася ця організація. Тепер вона називається КП, ПЦУ і т. п.. І тепер у виправдання ці люди нічого не можуть сказати – навіть на Великдень вони не приходять до Бога. Хоча і думають, що йдуть у Церкву. Вони жертви своєї омани.

«І чому ти саме в цю церкву ходиш?!»

Зараз у храмі Успіння Пресвятої Богородиці смт. Стрижавка вже більше 50 парафіян. У приміщенні, площею 40 кв. метрів, чітко чути кожне слово молитов священика і псаломщиків, мікрофон посилює їх звучання за межами храму. А дзвін настоятель включає зі свого телефону.

– Люди хочуть чути слово Боже і бути на службі, – каже матінка Олександра Мазуренко. – Навіть якщо в середині робочого тижня батюшка призначає службу, люди прагнуть прийти. А це зараз не дуже поширене явище. І це не дуже вітається в суспільстві – мовляв, «що ти з себе корчиш святого, що ти бігаєш в цю церкву?!» «І чому ти саме в цю церкву ходиш?!» Такі настрої. І дуже радісно, що тут багато людей, які дійсно вірять в Бога. Люди тут добрі, чуйні – тягнуться до батюшки, слухають його.

З самого початку свого служіння на цій парафії о. Віктор почав проводити недільну школу і для дітей, і для дорослих. Спочатку священик вів обидві школи, а потім залучив своїх дочок, і тепер його дівчатка займаються з дітками.

– Бачу по людях, і мене це радує, що люди не відразу розбігаються після служби. Цього я і добивався, – каже о. Віктор. – На дорослій школі у нас є основна тема, а потім люди задають питання – що кого цікавить. Затісно, звичайно, бо обидві школи проходять одночасно. Але я попросив залишити намет, і коли стало тепло, діти займалися під нею. І в карантин намет дуже знадобився – я служу в храмі, а люди там стоять. Але коли ввели карантин, недільної школи взагалі не було – наші чаювання частково відновилися зовсім недавно.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Стрижавці світлий, всередині наче налитий медовим повітрям, і комфортний – взимку в ньому тепло, влітку прохолодно. Є і кондиціонер, і охорона. А ось свічкової лавки, як такої, немає – просто пишеш записки на поминання, береш свічки і кладеш пожертвування. Все добре і слава Богу. Але парафії вже потрібне приміщення побільше, тому що тепер цей храм не вміщає всіх парафіян на богослужіннях.

– Поки тепло, багато людей може на вулиці стояти, а взимку це стане реальною проблемою – каже о. Віктор Мазуренко. – Так, є плани на будівництво великого храму поруч, на цій же ділянці. І якщо Господь благословить, вони будуть втілюватися в життя.

Джерело: https://spzh.news/ua/zashhita-very/74135-svoj-novyj-khram-my-vyplakali-obshhina-strizhavki-o-zhizni-posle-zahvata

Автор: Марина Богданова

Поділитись:

Читайте наші новини в Telegram, Viber

Інші новини

Новий графік роботи єпархіального складу

Розпорядженням митрополита Вінницького і Барського Варсонофія від 17 червня 2024 року, затвердженого новий графік роботи для єпархіального складу-магазину. Відтепер склад-магазин працюватиме за наступним принципом: ПОНЕДІЛОК і ПʼЯТНИЦЯ з 11:00 до 14:00; ВІВТОРОК – ЧЕТВЕР з 10:00 до 17:00. Нагадуємо, єпархіальний склад знаходиться у приватному секторі мікрорайону Пирогово, за адресою: вул. ЯРОСЛАВА МУДРОГО, 52. Також підписуйтесь […]

18.06.2024

Призначено нового духівника Вінницької єпархії

У день свята Вознесіння Господнього, митрополит Вінницький і Барський Варсонофій призначив нового духівника Вінницької єпархії Української Православної Церкви. На посаду Духівника Вінницької єпархії обраний почесний настоятель Собору Різдва Пресвятої Богородиці міста Вінниці протоієрей Олексій Мельничук. Митрополит Варсонофій від імені духовенства та вірян Вінницької єпархії висловлює щиру подякую попередньому духівнику єпархії протоієрею Володимиру Цвику, за багаторічні […]

17.06.2024

Клірики Барського благочиння звершили погребіння воїна Олександра Болеска

17 червня 2024 року, в храмі Покрова Пресвятої Богородиці села Черешки було звершено чин погребіння загиблого Захисника України воїна Болеска Олександра, 9 березня 1987 року народження. Погребіння очолив настоятель храму протоієрей Андрій Холод, разом з кліриками Барського благочиння. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Героя. Нехай Господь упокоїть його душу в Царстві Небесному, та […]

17.06.2024