Чому спів — головна мова богослужбової молитви?

Богослужбовий спів допомагає людині змінитися.
«Наповнюйтесь Духом, розмовляючи самих собою псалмами і славослів’ям і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа» (Еф. 5:18)- писав апостол Павло.
Тут апостол вказує на аспект церковного співу — як шляху «до натхнення, а в кінцевому підсумку — до обоження, яке є глибинною метою християнського життя». Таким чином, завдяки молитовному, богослужебному співу відбувається духовне преображення людини.

Чому ж спів є головною мовою богослужбової молитви, мовою богоспілкування?
Коли людина співає, а в гармонії внутрішнього і зовнішнього бере верх духовного, то душа, робить ковток чистого духовно повітря і їй стає добре.

«Хорова музика — дар, який Бог дав людям для їх духовного збагачення. Ця краса перетворює, напучує, кличе нас до духовного руху, до Неба, до самопізнання і Богопізнання».
Співали під час богослужінь ще древні християни. Найбільш ранні дійшли до нас, в якому зафіксовані співи, які датуються III століттям. Це один з Оксирінхських папірусів, знайдений у Єгипті в 1920-х. «Запис розшифрували, і ми маємо уявлення, як саме співали в III столітті, знаємо інтонаційну канву цього співу».
Також існують джерела VII і VIII століть, вони теж розшифровані.

Говорячи про церковний спів на території сучасної України найбільш ранній документ, в якому зафіксовані церковні співи , — це «Супральский Ірмологіон» (1596 р.), який містить «деякі жанри XIV–XV століть». «Він приносить нам інтонаційні звукові «ікони», за якими ми можемо судити, як співали раніше. Спів був одноголосним, цей спів був співом-молитвою.

Протоіерей Димитрій Болгарський (кандидат богослів’я, регент київского Іонинського монастиря)