13 травня — день пам’яті святителя Ігнатія Брянчанінова єпископа Кавказького і Чорноморського. Життя святого

Святитель Ігнатій (в миру Дмитро Олександрович Брянчанінов) народився 6 лютого 1807 р. в родовому маєтку батька, в селі Покровському Вологодської губернії. Мати народила Дмитра після тривалого безпліддя, по гарячій молитві і подорожі по навколишніх святим місцям. Дитинство хлопчик провів у самоті сільського життя; з ранніх років захoплювався він чернечим життям. З віком його релігійний настрій виявився дедалі помітнішим: він виявився в особливій прихильності до молитви і в читанні духовних книг.

Навчався Дмитро чудово і до самого виходу з училища залишався першим учнем у своєму класі. Його здібності були різноманітні – не тільки в науках, але і в малюванні, і в музиці. Родинні зв’язки ввели його в будинок президента Академії мистецтв А. Н. Оленіна; тут на літературних вечорах він зробився улюбленим читцем і незабаром познайомився з А. Пушкіним, К. Батюшковым, Н. Гнедичем, В. Криловим. Але в шумі і суєті столичного життя Дмитро не зраджував своїм душевним прагненням. У пошуках вічної власності для «вічної людини» він поступово прийшов до невтішного висновку: значення науки обмежується земними потребами людини і межами її життя.

Так само ревно, як займався наукою, приймається Дмитро за вивчення давньої і нової філософії, намагаючись заспокоїти своє духовне почуття, але і на цей раз не знаходить вирішення найголовнішого питання про Істину і сенс життя. Вивчення Священного Писання було наступною сходинкою, і воно переконало його в тому, що, надане довільного тлумачення окремої людини, Святе Письмо не може бути достатнім критерієм істинної віри і приваблює псевдовченнями. І тоді Дмитро звернувся до вивчення Православної віри з писань святих отців, святість яких, як і прекрасне, стали для нього запорукою їх вірності.

Дмитро Брянчанінов відвідує богослужіння в Олександро-Невській лаврі і там знаходить справжніх наставників, які розуміють його духовні потреби. Остаточний переворот у житті справило знайомство зі старцем Леонідом (згодом оптинський ієромонах Лев).

Дмитро Брянчанінов залишає блиск і багатство аристократичного життя і, викликаючи глибоке здивування «світла» і невдоволення своїх батьків, в 1827 р йде у відставку. Пробувши послушником в декількох монастирях, він приймає чернечий постриг з ім’ям Ігнатій у відокремленому Глушицькому Дионисієвому монастирі.

У січні 1832 р ієромонах Ігнатій був призначений будівельником Пельшемского Лопотово монастиря в Вологодській губернії, а в 1833 року возведений в сан ігумена цього монастиря. Незабаром імператор Микола I викликає Ігнатія в Петербург; по найвищій рекомендації і за розпорядженням Священного Синоду його нагородили званням архімандрита і призначили настоятелем Сергієвої пустині.

Проживши в Сергієвої пустині 24 роки, архімандрит Ігнатій привів її в квітучий стан. 27 жовтня 1857 року він був хіротонізований на єпископа Кавказького і Чорноморського.
Наступного року владика прибув до Ставрополя, де мали відбутися нові великі труди, але спіткала його тяжка хвороба, віспа, перешкодила їм. Преосвященний вирішив проситися на спокій і в 1861 р. оселився в Ніколо-Бабаївському монастирі. Тут, вільний від службових обов’язків, весь свій час до кінця життя († 1867) він віддав роботі над духовними творами.

Молитва:

О, вели́кий и пречу́дный уго́дниче Христо́в, святи́телю о́тче Игна́тие! Ми́лостиво приими́ моли́твы на́ша, с любо́вию и благодаре́нием тебе́ приноси́мыя! Услы́ши нас си́рых и безпо́мощных, к тебе́ с ве́рою и любо́вию припа́дающих и твоего́ те́плаго предста́тельства о нас пред Престо́лом Го́спода Сла́вы прося́щих. Ве́мы, я́ко мно́го мо́жет моли́тва пра́ведника, Влады́ку умилостивля́ющая. Ты от лет младе́нческих Го́спода пла́менно возлюби́л еси́ и Ему́ Еди́ному служи́ти восхоте́в, вся кра́сная ми́ра сего́ ни во что́же вмени́л еси́. Ты отве́ргся себе́ и взем крест твой, Христу́ после́довал еси́. Ты путь у́зкий и приско́рбный жития́ и́ноческаго во́лею себе́ избра́л еси́ и на сем пути́ доброде́тели вели́кия стяжа́л еси́. Ты писа́ньми твои́ми сердца́ челове́ков глубоча́йшаго благогове́ния и поко́рности пред Всемогу́щим Творцо́м исполня́л еси́, гре́шников же па́дших му́дрыми словесы́ твои́ми в созна́нии своего́ ничто́жества и своея́ грехо́вности, в покая́нии и смире́нии прибега́ти к Бо́гу наставля́л еси́, ободря́я их упова́нием на Его́ милосе́рдие. Ты николи́же притека́вших к тебе́ отверга́л еси́, но всем оте́ц чадолюби́вый и па́стырь до́брый был еси́. И ны́не не оста́ви нас, усе́рдно тебе́ моля́щихся и твоея́ по́мощи и предста́тельства прося́щих. Испроси́ нам у человеколюби́ваго Го́спода на́шего здра́вие душе́вное и теле́сное, утверди́ ве́ру на́шу, укрепи́ си́лы на́ша, изнемога́ющия во искуше́ниих и скорбе́х ве́ка сего́, согре́й огне́м моли́твы охладе́вшая сердца́ на́ша, помоги́ нам, покая́нием очи́стившимся, христиа́нскую кончи́ну живота́ сего́ получи́ти и в черто́г Спа́сов преукраше́нный вни́ти со все́ми избра́нными и та́мо ку́пно с тобо́ю покланя́тися Отцу́ и Сы́ну и Свято́му Ду́ху во ве́ки веко́в. Ами́нь.