Шлюб і його особливе значення для Церкви — священик Володимир Пучков

У практиці древньої Церкви не існувало окремого обряду для наречених. Як і чому серед церковних таїнств опинився шлюб? – розповідає прот. Володимир Пучков.

Виходячи з відомого нам визначення таїнств як своєрідних інструментів, за допомогою яких Церква виконує місію прилучення людини реальності Царства Небесного, ми можемо задатися запитанням, чому серед обрядів опинився шлюб? Адже за великим рахунком Вінчання – це ні що інше, як церковне благословення на подружнє життя.

В практиці древньої Церкви навіть окремого обряду для наречених не існувало. Майбутні чоловік і дружина приходили до єпископа, який у присутності громади благословляв їх, а закріпленням благословення служила спільна участь у Євхаристії. Якою ж логікою керувалася Церква, визначаючи шлюб як таїнство?

У першу чергу необхідно відзначити, що сім’я, створення якої благословляється в таїнстві Шлюбу, має для Церкви особливе значення. Справа навіть не в тому, що кожна християнська родина – мала Церква. Перш за все, сім’я є найбільш простою, доступною і зрозумілою людині проекцією Царства Небесного в нашому світі. Євангеліє відкриває нам Бога, перш за все, як Батька. Так, Він, безумовно, Цар і Владика, він Господь сил і Суддя, він Творець світу і Початок всьому. Але насамперед він – Батько. Саме так вчить звертатися до Бога Христос у молитві «Отче наш», саме Отцем нашим називає Він Бога, являючись мироносицям після воскресіння: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» (Ів. 20:17).

Весь світ Божий і Царство Небесне осмислюються Євангелієм як сім’я, Глава якої – люблячий Бог.

Однак, саме від людей залежить, чи стане їхня сім’я проекцією Царства Небесного чи в цьому царстві буде царювати гріх. Подружжя здатне зробити царство як раєм, так і пеклом і, знаючи це, Церква дає їм дієвий, благодатний посил.

Природно, не слід бачити у вінчанні якийсь засіб, вдавшись до якого можна щасливо зажити без зусиль і праці. Як і у випадку з хрещенням, Царство Боже дається людині у потенції, в перспективі і, незалежно від того, що саме за цим даванням стоїть (чи вічне блаженство, як у Хрещенні, чи проекція Царства Божого у світі, як у Вінчанні), результат його досягається лише за допомогою свідомого вибору, віри і праці.

Благодать, що дана подружжю у Вінчанні, сама по собі не формує ідеальних сімейних стосунків, не перешкоджає сваркам, не змушує прощати, піклуватися, оберігати і любити. Все це подружжя повинно робити саме, поступово перетворюючи царство двох у проекцію Царства Божого. Сімейне щастя не приходить без праці, зусиль і терпіння. Бог завжди допомагає трудящий і ніколи не робить за недбайливих того, що вони повинні зробити самі.

Другий, не менш важливий аспект, це осмислення Церквою таїнства Шлюбу як таїнства Любові. Любов Божа дала початок життя, любов’ю Божою створений світ, любов’ю Божою ми існуємо. Як учні і послідовники Христа, ми покликані до любові «по тому пізнають усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).

З одного боку, немає нічого природніше за любов. Спочатку добрі якості, в тому числі і вміння любити, вкладені в людину Богом. Маленькі діти, наприклад, уміють відчувати чисту, незамутнену пристрастями любов. Весь світ відкривається їм як досконале добро, вони люблять всіх і відчувають себе коханими усіма. Ми зростаємо у сім’ях з батьками, братами і сестрами, нам з самого дитинства є кого любити і у кого вчитися любові. Ми створюємо свої сім’ї і ось вже поруч з нами подружжя і наші діти. Діти виростають – з’являються онуки, і так далі.

Протягом усього життя нам є кого любити. Однак, ця картина «умилительна» і майже ідеальна лише на перший погляд. Любов дитини залишається чистою дуже недовго: дорослішаючи, вона дізнається, що у світі, крім добра, існує і зло. До добрих природних добрих навичок домішуються злі, на якостях душі починають паразитувати пристрасті. Дорослішання приносить перший життєвий досвід, але воно ж і безнадійно опошлює все те добре, що живе в людині з народження.

Любов – не виняток. До неї додаються егоїзм і себелюбство, її перекручують прагнення до самовираження, інфантилізм, страхи, комплекси. Перш недосконала, вона стає прямо дефективною і нерідко приклад якраз близьких людей вчить не стільки любити, скільки обманювати себе.

Як і будь-яка інша якість, любов потрібно зробити досконалою, справді християнською. Це необхідно кожній людині, незалежно в тому числі і він сімейного стану. Однак саме в шлюбі вчитися любити найзручніше. Сімейне життя дозволить по-новому подивитися на вже наявний досвід відносин, сформований в батьківському домі, створить умови для подолання егоїзму, комплексів і слабкостей, навчить самовіддачі і жертовності.

Сімейне щастя можливе лише там, де кожен із подружжя любить не за щось, а просто так. Повністю віддає себе, нічого не чекаючи взамін. Стикаючись з проблемами, намагається змінити себе або ситуацію, але не оточуючих людей.

Головний досвід сімейного життя – пізнання любові, як радості постійної віддачі себе. У християнській родині людська любов очищається від протиприродного і наносного, вона стає досконалою, справді християнською любов’ю, досвід якої, зрештою, допомагає людині максимально глибоко осмислити любов Божу, у всій можливій повноті відкривши себе для неї.

Звичайно, тільки від самого подружжя залежить, чи зможуть вони в своєму маленькому світі зростити досконалу любов. Свою благодатну поміч Бог щедро дає їм у таїнстві Шлюбу, таїнстві любові і досконалості, що доєднує двох людей до благодатної реальності Царства Божого з тим, щоб образ цього Царства вони змогли втілити у своїй родині, прагнучи до досконалості любові.

Джерело: https://spzh.news/ua/istorija-i-kulytrua/71005-7-tainstv-cerkvi-brak-i-jego-osoboje-znachenije-dlya-cerkvi